Віддядення

Розділ ІІ

Прокинулася я від того, що мама мене розштовхувала у різні боки та ніжно шепотіла:

Сонечко, вставай, нам виходити. Хутчіш.
Мамо!

Покліпала я очима, потерла руки, зітхнула та сонно пішла з мамою. На вокзалі нас зустрів Петро. Я його впізнала, бо багато разів бачила на фотографіях. Це мамин брат. Схожий на неї. Він узяв наші речі і почав швидко розповідати:

- Катерино, їй уночі ще гірше стало. Добре, що ти приїхала. Тільки Соньку ти б з собою не брала.

- Чому ж?

- Нікому буде за нею доглядати.

- Не турбуйся.

Тут і я вирішила щось сказати:

Мамо, і не потрібно мене доглядати, я і сама доглянусь.

Дядько Петро посміхнувся, промовляючи:

Ти так подорослішала, а ще така маленька.
Нічого я не маленька, мені аж чотири роки.

Мама нічого не промовила, лише посміхнулася. Ми сіли у мікроавтобус і поїхали вулицями. Літо. Я тут ніколи не була. Запам’ятовувала годину дороги: поля з соняшників, кладовище і багато одноповерхових будинків із квітами, які чомусь були білі та фіолетові. Дивне село з двома кольорами квіточок, схожих на дзвіночки, але не вони.

Поліна Яцюк

Подобається

#3421 в Різне
#718 в Дитяча література
#2168 в Молодіжна проза
#891 в Підліткова проза

У тексті є: історія, легенда, івана купала

Відредаговано: 28.01.2022

Додати до бібліотеки

Поскаржитись