Не надзьобався — не налижешся

Справа: № ВКС-ХБ/12-ЖЛ

Відділ: Сектор споживчих, харчових та ритуально-гостинних конфліктів

Заявники: Журавель С. Д., Лисичка-сестричка Л. Р.

Предмет звернення: Взаємне неналежне надання послуг гостинності з ознаками дискримінаційного посуду

Попередня кваліфікація: Ресторанна скарга, що вийшла за межі ресторану

Журавель зайшов до Відділу казкових справ рівно о дев'ятій сімнадцять, що одразу справило на чергу погане враження.

У черзі не любили тих, хто приходив вчасно. Це виглядало як виклик системі.

А черга того ранку була особливо повна. Дід сидів із рукавичкою, яку досі не повернули повністю. Курочка Ряба чекала на висновок щодо простого яйця. Піч стояла ближче до батареї — статус їй так остаточно і не визначили. Коза-Дереза заповнювала форму про тимчасовий притулок, час від часу поглядаючи на Зайця, який сидів через два стільці й демонстративно її не помічав. Колобок читав інформаційний стенд так уважно, ніби від нього залежало його існування — що, зрештою, певною мірою й було правдою.

Він був високий, худий, з довгою шиєю і таким виразом дзьоба, з яким зазвичай заходять не до установи, а до історії. Під крилом він тримав теку. Тека була акуратна, підшита, з закладками різних кольорів. На першій сторінці великими літерами було написано: «Скарга щодо неможливості споживання каші у запропонованому форматі».

Спеціалістка сектору споживчих, харчових та ритуально-гостинних конфліктів Галина Петрівна саме допивала чай, який уже вистиг. Вона підняла очі, оцінила заявника, довжину його шиї, теку, і сказала:

— Тільки не кажіть, що вас знову не пустили в їдальню через дзьоб.

— Мене пустили, — сказав Журавель. — У цьому і проблема.

Галина Петрівна відклала чашку. Справи, в яких проблема починалася після допуску до приміщення, зазвичай були складнішими. Вони мали свідків, емоції і вісім сторінок пояснень від сторони, яка «нічого такого не мала на увазі».

— Суть звернення.

— Мене запросили на обід.

— Це не порушення.

— У Лисички.

Галина Петрівна поставила крапку в повітрі ручкою. У Відділі казкових справ прізвище «Лисичка» не вимагало додаткових пояснень. Воно означало, що в справі обов'язково з'являться гарні формулювання, посмішка, відсутність прямого злого наміру і майнова шкода, яку дуже важко довести.

— Вона має заклад громадського харчування?

— Вона назвала це «авторською гостинною вечерею з елементами традиційної подачі».

— Квитанція є?

— Немає. Вона сказала, що це дружньо.

Галина Петрівна записала: «форма оплати не встановлена; ризик дружнього обслуговування».

— Що подавали?

— Кашу. Рідку.

— Смак?

Журавель на мить замовк.

— Теоретично, мабуть, нормальний.

— Чому теоретично?

— Бо я не зміг її з'їсти.

Він розкрив теку й дістав фотографії. На першій була Лисичка, усміхнена настільки щиро, що досвідчена людина одразу шукала в кадрі пастку. На другій стояла пласка тарілка. На третій Журавель нахилявся над тією тарілкою з виразом професійної безпорадності.

— Посуд не відповідав моїм фізіологічним параметрам, — сказав він. — Я стукав дзьобом по тарілці, але харчовий продукт не підлягав доступному вилученню.

— А Лисичка?

— Казала: «Їж, кумоньку, не соромся». І їла.

— Вона їла вашу порцію?

— Вона стверджувала, що я просто повільно входжу в смак.

— Входили?

— Я входив у тарілку.

У черзі за перегородкою хтось засміявся. Галина Петрівна глянула в бік дверей, і черга згадала, що сміх у державній установі має подаватися в письмовій формі.

— Добре, — сказала вона. — Попередньо це може бути скарга на недоступний формат подачі харчової послуги.

— Я знав, що це має назву.

— У нас усе має назву. Іноді навіть те, чого краще не називати.

— Чи повідомляли ви надавачку послуги про особливості споживання?

— Вона бачила мій дзьоб.

— Візуальне спостереження дзьоба не завжди дорівнює прийняттю на себе зобов'язань щодо адаптованого посуду.

— А що дорівнює?

— Письмова заява, попереднє погодження меню або хоча б фраза: «Лисичко, з пласкої тарілки я не їм».

Журавель випростав шию.

— Вибачте, але це принижує гідність.

— Не більше, ніж голод біля повної тарілки.

Це було неприємно, але правдиво. Журавель замовк. Він мав вигляд істоти, яка щойно зрозуміла, що процедура може бути грубою, навіть коли вона за тебе.

* * *

На цьому справу можна було б зареєструвати, надіслати Лисичці вимогу про пояснення і через місяць отримати відповідь. Але о десятій сорок дві до Відділу зайшла сама Лисичка.

Вона несла окрему теку. Червону. З декоративною защіпкою.

— Я зі скаргою, — сказала вона до охоронця.

— У нас усі зі скаргою, — відповів охоронець.

Лисичка побачила Журавля, зупинилася й усміхнулася так, ніби зустріла не заявника у власній справі, а давнього партнера по сумнівній угоді.

— Ой, кумоньку, і ти тут?

— Я не кумоньок, — сказав Журавель. — Я потерпіла сторона.

— Я теж потерпіла, — сказала Лисичка й показала теку. — Від високого посуду.

Галина Петрівна потерла перенісся. Подвійні скарги вона не любила. Особливо коли сторони мали спільне минуле, різні форми морди й однакову здатність робити вигляд, що проблема виникла сама.

— Сідайте. Обоє.

Лисичка сіла легко. Журавель сів обережно. Стільці в секторі не були розраховані на гідність із довгою шиєю.

— Тепер ваша суть звернення, — сказала Галина Петрівна Лисичці.

— Мене запросили на обід. До Журавля.

— Що подавали?

— Також кашу.

— У якому посуді?

Лисичка поклала на стіл фотографію. На фото стояв високий глечик із вузькою шийкою. Поруч сиділа Лисичка й дивилася в нього так, як дивляться в майбутнє, де немає ложки.

— Це не посуд, — сказала вона. — Це вертикальна зневага.

Журавель сухо кашлянув.

— Це традиційна форма подачі для осіб із дзьобовою перевагою.