Між третім поверхом і відчуттям

Справа: № ДКС-КП/11-4

Відділ: Сектор комунального співіснування, домовиків, печей, криниць і самовільних побутових чудес

Заявник: Домовик, ім'я не встановлено

Адреса фактичного перебування: Будинок № 7, під'їзд 2, між третім поверхом і відчуттям, що хтось уночі ходив по кухні

Предмет звернення: Порушення традиційних правил співіснування мешканцями багатоквартирного будинку

Супутні обставини: Відсутність молока, систематичне свердління, встановлення відеодомофона, робот-пилосос, самовільне винесення віника на смітник

Першим до кабінету зайшов не Домовик.

Першим зайшов запах старої деревини, пилу за шафою, теплого молока, розсохлої підлоги й чогось такого, що зазвичай живе в хаті довше, ніж власники, ремонт і здоровий глузд.

Потім у дверях з'явилася низька кошлата постать у вицвілій сорочці, з бородою, в якій могло зберігатися дрібне майно попередніх поколінь. У руках він тримав торбинку. Торбинка ворушилася, хоча Семенюк Уляна Кирилівна, головна спеціалістка сектору комунального співіснування, уже навчилася не уточнювати такі речі до відкриття справи.

— Наступний, — сказала вона.

— Я не наступний, — відповів Домовик. — Я тут раніше за всіх.

— У черзі?

— У будинку.

— У черзі це не враховується.

Домовик похмуро подивився на пластиковий стілець для заявників. Стілець був новий, дешевий і не мав жодної родової пам'яті. Саме такі предмети Домовик не поважав. Вони ламалися раніше, ніж до них встигали прив'язатися.

— Сідайте.

— На це?

— Це стілець.

— Це тимчасове непорозуміння на чотирьох ніжках.

— У нас усе майно на балансі. Навіть непорозуміння.

Домовик сів. Стілець скрипнув. Домовик теж. Обидва зробили це з однаковою образою.

— Суть звернення.

— Мешканці порушують правила співіснування.

— Які саме правила?

— Нормальні.

— Нормальні правила потрібно конкретизувати.

Домовик розв'язав торбинку й витяг із неї кілька предметів: засохлу скоринку хліба, уламок старого віника, батарейку з написом «пульт», маленький чорний гвинтик, ключ невідомо від чого і аркуш паперу, списаний нерівним почерком.

— Ось. Перелік порушень.

Семенюк У.К. взяла аркуш. На ньому було написано: «1. Молоко не залишають. 2. Хліб кришать не туди. 3. Віник викинули. 4. Робот круглий їсть пил без дозволу. 5. Уночі світяться червоні очі на дверях. 6. Свердлять у неділю. 7. Кіт не вітається. 8. Нові люди не представляються. 9. Старі фотографії винесли на смітник. 10. У квартирі 24-Б сміються після опівночі не по-людськи».

— Останнє — це порушення тиші чи демонологічна підозра?

— Поки спостерігаю.

— Добре. Почнемо з молока.

— Починати треба було з нього ще п'ять років тому.

* * *

Домовик подався вперед. Борода його лягла на стіл, як окремий учасник слухання.

— Раніше порядок був. Нові мешканці заходять — я їм ключі не гублю. Вони мені молока. Я не стукаю по трубах без причини. Вони віник у кутку тримають. Усе було просто. Побут тримався на взаємній повазі та дрібних харчових внесках.

— Молоко вносилося готівкою чи натуральною формою?

— У блюдечку.

— Періодичність?

— Як совість підкаже.

— Совість не є затвердженим графіком.

— Саме тому у вас труби й гудуть.

Семенюк У.К. записала: «заявник пов'язує технічний стан внутрішньобудинкових мереж із моральною якістю мешканців». Формулювання було ризиковане, але точне.

— Ви маєте підтвердження, що мешканці зобов'язані залишати молоко?

— Традиція.

— Письмова?

— Ви серйозно?

— На жаль, так.

Домовик зітхнув. У шафі за спиною Семенюк У.К. щось тихо відповіло йому таким самим зітханням. Шафа тут була стара, з темного дерева, і, на відміну від стільців, розуміла більшість заявників без перекладу.

— Я живу в тому будинку з моменту, коли перший господар забив перший кривий цвях. Я бачив, як там народжувалися, сварилися, мирилися, ховали гроші під матрац, шукали гроші під матрацом і звинувачували одне одного, що хтось забрав. Я знаю, в кого яка чашка тріснула в дев'яносто восьмому.

— Право фактичного перебування зрозуміле. Документи на проживання?

— Я Домовик.

— Це функція, походження чи посада?

— Це хто я є.

— У формі такого поля немає.

Домовик подивився на неї з довгою втомою істоти, яка пережила три покриття даху й одну приватизацію горища.

— А яке є?

— Є «наймач», «власник», «член сім'ї власника», «тимчасово зареєстрована особа», «інша особа».

— Пишіть: інша.

— Для «іншої» потрібна підстава.

— Хата.

— Хата не підстава. Хата об'єкт.

— Для вас — може. Для мене — родина.

Семенюк У.К. не відповіла. Вона працювала достатньо довго, щоб знати: у комунальних справах слово «родина» завжди з'являється там, де вже неможливо встановити власника, відповідального і винного.

— ОСББ про вас знає? — спитала вона.

— Знає.

— Офіційно?

— Вони мене «щось у стіні» називають.

— Це не офіційно.

— А коли голова правління сказала на зборах: «Знову той домовик ключі ховає», це офіційно?

— Якщо внесено до протоколу.

— Вона сказала без протоколу. Зате голосно.

Семенюк У.К. зробила позначку: «потрібно витребувати протоколи загальних зборів ОСББ за період, у якому заявник міг згадуватися як побутове ускладнення».

* * *

Через десять хвилин до кабінету запросили представницю будинку.

Галина Петрівна Гладун, голова ОСББ «Затишок-7», зайшла з папкою, флешкою, двома актами обстеження й обличчям людини, яка вже перемогла підрядника, сантехніка, трьох боржників і ліфт, а тому не збиралася відступати перед невидимим мешканцем без реєстрації.

— Я одразу скажу, — почала вона, — ОСББ нічого проти традицій не має. Але в межах законодавства, санітарних норм і затвердженого кошторису.

— Ви віник викинули, — сказав Домовик.