Мікрожитловий об'єкт

Справа: № ВКС-ЖФ/РК-07

Відділ: Сектор житлово-побутових наслідків та мікрооб'єктів колективного користування

Заявник: Дід, власник рукавички лівої вовняної

Фактичні мешканці: Мишка-шкряботушка, Жабка-скрекотушка, Зайчик, Лисичка-сестричка, Вовчик-братик, Кабан, Ведмідь

Предмет звернення: Самовільне колективне заселення рухомого майна індивідуального користування

Попередня кваліфікація: Сезонний мікрожитловий об'єкт вовняного походження з ознаками аварійного перенаселення

У Відділі казкових справ до загублених речей ставилися з обережністю.

Не тому, що там дуже поважали право власності. Право власності поважали в межах інструкції, у двох примірниках і тільки після встановлення особи заявника. Просто загублені речі мали погану звичку переставати бути речами саме в той момент, коли їх хтось знаходив.

Особливо взимку.

Рукавичка, наприклад, починалася як звичайна рукавичка. Ліва. Вовняна. Стара, але придатна. Із протертою долонею, запахом диму, собаки й хронічної байдужості до прального порошку. Дід загубив її в лісі по дорозі з дровами. За нормальних обставин це була б дрібна побутова втрата.

За ненормальних — тобто звичайних для казкової юрисдикції — до вечора рукавичка стала об'єктом колективного проживання з ознаками самовільного гуртожитку.

Першою вселилася Мишка-шкряботушка. У письмових поясненнях вона зазначила, що діяла в умовах пониження температури, відсутності альтернативного житла та гострої потреби в мінімальному захисті від хижаків, снігу й великого світу загалом. Формулювання було настільки грамотне, що Семенюк Уляна Кирилівна, головна спеціалістка сектору житлово-побутових наслідків, одразу запідозрила сторонню допомогу.

Другою з'явилася Жабка-скрекотушка. Спершу сказала, що лише зайшла погрітися, але вже за п'ятнадцять хвилин повісила біля великого пальця мокру латочку й почала називати її кутком для особистих речей.

Потім Зайчик-побігайчик — послався на переслідування невстановленими шумами в кущах. Потім Лисичка-сестричка, яка сказала, що проживати не буде, тільки оцінить інвестиційний потенціал. Потім Вовчик-братик, який довго доводив, що переплутав рукавичку з тимчасовим пунктом обігріву. Потім Кабан-іклан, який нічого не доводив, а просто розширив вхід.

Останнім був Ведмідь.

З його появою рукавичка втратила залишки статусу малої архітектурної форми й набула ознак аварійного житла.

Дід дізнався про це на третій день, коли пес привів його не до загубленої речі, а до зборів мешканців. Біля рукавички вже стояла паличка з табличкою: «Рукавичкова громада. Стороннім не турбувати. З питань поселення звертатися до Мишки».

Дід зняв шапку, почухав потилицю і сказав, що це його рукавичка.

Зсередини відповіли, що питання власності складне, потребує колективного розгляду і не може вирішуватися криком над житловим фондом.

Пес гавкнув. З рукавички попросили не чинити тиску на орган самоорганізації мешканців.

Саме після цього Дід прийшов у Відділ казкових справ.

* * *

Він приніс праву рукавичку як доказ парності об'єкта і заяву, написану великими нерівними літерами: «Прошу вернути мою рукавицю, бо в руці холодно».

Семенюк У.К. прочитала заяву, поклала її в лоток «житлові спори з ознаками хутра» і попросила заявника сісти.

— Ви стверджуєте, що спірний об'єкт належить вам?

— А кому ж, — сказав Дід. — Я її носив.

— Носіння не завжди підтверджує право власності.

— Вона з другою парою.

— Це не друга пара. Це друга одиниця одного комплекту.

Дід помовчав. Було видно, що він прийшов забрати рукавичку, а не вступати в дискусію про комплектність.

— Добре. Одиниця. Дайте мені мою одиницю.

— Чи маєте чек, накладну, акт дарування або інший документ, що підтверджує походження?

— Баба в'язала.

— Письмово може підтвердити?

— Вона так підтвердить, що вам письмово не схочеться.

Семенюк У.К. зробила службову позначку: «можливе усне підтвердження підвищеної інтенсивності».

— Тепер щодо мешканців.

— Яких мешканців? То звірі. Вони залізли.

— Факт самовільного вселення ще треба встановити. Частина осіб посилається на погодні умови, частина на безпеку, частина на відсутність прямої заборони проживати у вовняних виробах. У нас уже була подібна житлова справа — з рогатою відповідачкою.

— А мені що, без руки ходити?

— Рука у вас є.

— Без рукавички.

— Це інше питання. Можна подати заяву на компенсацію втрати теплозахисної функції.

Дід подивився на неї так, як дивляться люди, яким щойно пояснили, що мороз є адміністративно суміжною проблемою.

— Мені не компенсацію. Мені рукавичку.

— Для цього треба визначити статус об'єкта.

— Рукавичка вона.

— Була, — уточнила Семенюк У.К. — До моменту заселення. Тепер є ознаки житлового використання.

— Та яке там житло? Там великий палець і дірка.

— У нас і з гіршими параметрами здають, — сказала Семенюк У.К. і сама одразу пошкодувала, що сказала це вголос.

* * *

Наступного дня сектор провів виїзне обстеження. До складу комісії увійшли Семенюк У.К., інспектор із безпеки спільного проживання, пес як особа, що виявила об'єкт, і Дід як власник, якщо це буде доведено.

Рукавичку знайшли біля пня. Вона лежала в снігу, але виглядала значно більш заселеною, ніж більшість законно введених в експлуатацію будівель. Біля входу вже стояла черга: білка питала про короткострокову оренду, їжак цікавився, чи приймають із власними голками, сорока несла чутки як інвестиційний внесок.

На долонній частині хтось вуглиною написав: «Вільних місць нема». Нижче дрібніше: «Для Лисиці є завжди».

— Це не я, — сказала Лисичка, висунувши морду з отвору біля манжети.

— Ми ще нічого не запитували.

— То я наперед. У мене профілактика.

З рукавички по черзі вийшли мешканці. Мишка тримала згорнутий папірець. Жабка несла мокру ганчірку. Зайчик нервово озирався. Кабан застряг на пів дороги, після чого комісія зробила першу фотофіксацію аварійного розширення входу. Ведмідь не вийшов — за словами мешканців, «якщо він вийде, об'єкт може втратити форму остаточно».