За три копи куплена

Справа: № ВКС-ЖК-04/КД-13

Відділ: Сектор житлово-казкових питань та примусового повернення хаток

Заявник: Заєць Сірий, власник житлової хатки луб'яного типу

Відповідачка: Коза-Дереза, особа рогата, статус проживання не встановлено

Предмет звернення: Самовільне зайняття житла, перешкоджання користуванню майном, погрози рогами у формі фольклорного висловлювання

Попередня кваліфікація: Побутово-ритуальний конфлікт із ознаками незаконного вселення та надмірного використання капустяного аргументу

Заєць Сірий зайшов до Відділу казкових справ так, як заходять істоти, котрі вже втратили житло, але ще зберегли талончик.

Він тримав його обома лапами. Талончик був пом'ятий, вологий і мав номер ЖК-17. У графі «тип звернення» хтось від руки дописав: «дуже проситься». Це не було офіційною категорією, але у секторі житлово-казкових питань її розуміли краще за більшість затверджених формулювань.

За віконцем номер два сиділа головна спеціалістка Семенюк Уляна Кирилівна. На її столі лежали три папки: «Хатинки на курячих ніжках», «Рукавички з ознаками перенаселення» і «Самовільне вселення рогатих осіб». Остання папка була тонка, але, судячи з вигляду спеціалістки, морально важка.

— Наступний, — сказала Семенюк У.К.

Заєць підскочив, хоча ніхто його не лякав. Принаймні не в цей момент.

— Я з приводу хатки, — сказав він.

— Усі з приводу хатки, — відповіла спеціалістка. — Це сектор житлово-казкових питань. Конкретизуйте.

— У мене її зайняли.

— Орендарі? Родичі? Забудовник? Баба Яга в порядку забезпечення альтернативного житла?

— Коза.

Семенюк У.К. повільно підняла очі. Не тому, що здивувалася. Просто слово «коза» в житлових справах завжди вимагало окремого дихання.

— Дереза?

— Вона так представляється.

— Добре. Почнемо з початку. Адреса об'єкта.

Заєць знітився.

— Узлісся, біля кривої сосни, третя стежка після пенька, якщо йти від струмка і не звертати на гриби.

Семенюк У.К. мовчки дивилася на нього. Заєць додав:

— Раніше всі знаходили.

— «Раніше всі знаходили» — не адреса. Це спогад громади. Кадастровий номер?

— У хатки?

— Бачите, ви вже починаєте розуміти проблему.

Заєць витяг із торбинки вузлик. У вузлику лежали старий ключ, грудочка глини, кілька сухих травинок і папірець, на якому дитячим почерком було написано: «Хатка моя, бо я тут зимував».

— Це підтвердження? — спитав він із надією.

Семенюк У.К. взяла папірець, оглянула, перевернула, понюхала — лише тому, що в цьому відділі іноді документи мали запах правди.

— Це не правовстановлюючий документ.

— Але ж я справді зимував.

— Факт зимування підтверджує факт зимування. Не більше.

— Я її будував.

— Є акт введення в експлуатацію?

— Я тоді був один.

— Самовільне будівництво?

— Самотнє.

Семенюк У.К. зробила позначку: «заявник емоційно змішує правові категорії». Це траплялося часто — особливо в тих, хто будував житло лапами, а потім раптом дізнавався, що лапи не замінюють дозвільної документації.

* * *

— Розкажіть, як відповідачка зайняла приміщення.

Заєць сів рівніше. Це була та частина історії, яку він уже розповідав Вовкові, Ведмедю, Лисиці, Ракові, двом сорокам і одному грибникові, який виявився інспектором благоустрою у відпустці.

— Я вийшов по капусту.

— Чию?

— Нічийну.

Семенюк У.К. підняла брову.

— Тобто з городньої ділянки невстановленого користувача?

— Я не встиг з'ясувати, бо коли повернувся, у хатці була вона.

— Коза-Дереза.

— Так. Сиділа на лаві, їла мій мох зі стіни й сказала, що тепер це її соціальне житло.

— Соціальне житло надається рішенням уповноваженого органу.

— Вона сказала, що уповноважила себе сама, бо її купили за три копи, півбока лупили, а тепер вона має право на компенсацію.

Семенюк У.К. відкрила папку «Самовільне вселення рогатих осіб». На першій сторінці вже була стара службова примітка: «Аргумент про три копи не підтверджує право користування чужим житлом». Спеціалістка підкреслила її олівцем.

— Свідки є?

— Вовк приходив.

— І?

— Пішов.

— Чому?

— Вона сказала, що заколе його рогами, затопче ногами і хвостом замете.

— Це дослівно?

— Він не записував. Він тікав.

— Заява від Вовка є?

— Немає. Він каже, що не був там як Вовк. Був як приватна особа.

Семенюк У.К. занотувала: «свідок ухиляється від ідентифікації за видовою ознакою».

— Ще хто?

— Ведмідь.

— І?

— Сказав, що це цивільно-правовий спір і йому треба по мед.

— Лисиця?

Заєць опустив очі.

— Лисиця пропонувала медіацію.

— За яку суму?

— За половину хатки після повернення.

— Класична медіація лісового типу, — сухо сказала Семенюк У.К. — Не рекомендується без адвоката і запасної нори.

Вона витягла новий бланк.

— Нам треба провести обстеження житла. Ви готові надати доступ?

— Я не можу. Вона не пускає.

— Тоді складаємо акт про неможливість складання акту внаслідок перешкоджання доступу до об'єкта.

Заєць уперше за весь прийом трохи пожвавився.

— І це допоможе?

— Це допоможе мати акт.

У Відділі казкових справ різниця між «допомогти» і «мати акт» була принциповою. Перше траплялося іноді. Друге — за графіком.

* * *

Наступного дня на обстеження виїхала комісія: Семенюк У.К., інспектор житлового сектору Гнатюк П.Р., представник комунальної служби з хаток маломірного типу, а також Рак-Неборак, залучений як спеціаліст із повільного доступу до важкодоступних приміщень.

Рак прибув із власною печаткою, маленькою сумкою і посвідченням, де було написано: «фахівець з ритуально-побутового витіснення, категорія друга, швидкість не нормується».

— Чому він? — тихо спитав Заєць.

— Бо Вовк відмовився, Ведмідь не пройшов інструктаж із ненасильницького проникнення, а Лисиця виставила рахунок за консультації, — відповіла Семенюк У.К. — Рак хоча б не бере передоплату. Востаннє повільний допуск застосовували в справі про врожай — і всі лишилися при своєму.