І посадив дід…

Справа: № РІП-04/КПВ

Відділ: Управління земельних, городніх і ріпкових питань

Заявник: Дід, особа похилого віку, власник аграрного наміру

Супутні сторони: Баба, Внучка, Жучка, Кішка, Мишка

Предмет звернення: Встановлення права власності на ріпку підвищеної казкової маси

Попередня кваліфікація: Колективне витягування врожаю без попереднього договору про розподіл результату

***

Сезон городніх звернень у Відділі казкових справ починався щороку однаково: хтось приходив із кабачком, який не вміщався в підвал, хтось — із гарбузом, що самостійно зареєструвався як житло, а хтось приносив буряк із родовою пам'яттю і просив не різати його на борщ до завершення спадкового спору.

Тому, коли у вівторок о 9:17 охоронець повідомив, що в коридорі стоїть ріпка, спеціалістка Управління земельних, городніх і ріпкових питань Семенюк Уляна Кирилівна лише уточнила:

— Стоїть як предмет чи як сторона?

Охоронець подумав.

— Як проблема.

Це було достатньо точно для первинної реєстрації.

Ріпку в будівлю повністю не занесли. Вона застрягла між турнікетом і табличкою «Прохід без талона заборонено», утворивши в коридорі тимчасову овочеву перешкоду. Корінь тягнувся аж до сходів, хвостик визирав з-під лавки для очікування, а з листя періодично сипалася земля на підлогу, яку прибиральниця вже тричі назвала словами, не передбаченими посадовою інструкцією.

Перед віконцем сидів Дід. Він мав вигляд людини, яка вчора перемогла природу, а сьогодні програла канцелярії.

Поруч із ним сиділа Баба — сувора, з торбою і виразом обличчя «я попереджала». Біля дверей стояла Внучка, тримаючи телефон так, ніби він був не для розваг, а для доказової бази. Під стільцем лежала Жучка і службово зітхала. Кішка сиділа на підвіконні, демонструючи установі, що бере участь у процесі виключно з поваги до власної репутації. Мишка стояла окремо, дуже прямо, з маленькою папкою.

Семенюк У.К. відкрила справу. Дрібні заявники цього тижня частішали — і, судячи з прямої постави Мишки, ця не мала наміру губитися серед більших сторін справи.

— Суть звернення.

— Ріпку витягли, — сказав Дід.

— Вітаю. Це не є підставою для звернення.

— Та вона моя.

Баба повернула голову.

— З чого це вона твоя?

— Я садив.

— А хто поливав, коли ти три дні казав, що дощ сам розбереться?

Внучка підняла очі від телефону.

— А хто вас усіх тягнув, коли дід застряг у позі «я ще можу сам»?

Жучка коротко гавкнула. Кішка позіхнула з таким змістом, що Семенюк У.К. автоматично записала: «Кішка заперечує проти применшення участі».

Мишка розкрила папку.

— Я прошу внести мене до складу співвласників результату витягування як суб'єкта вирішального ривка.

У кабінеті стало тихо.

Дід обернувся до Мишки з болем, який зазвичай виникає в людей, коли казка раптом перечитує себе з юридичної точки зору.

— Та ти ж маленька.

— Маленька — не означає безчасткова, — сказала Мишка.

Семенюк У.К. вперше за ранок виявила щось схоже на зацікавлення.

* * *

— Документи на земельну ділянку є? — спитала вона.

Дід упевнено витягнув із кишені складений папірець. На ньому було написано: «Город. Від старої груші до каменя, якого вже нема. Наш».

— Це не документ, — сказала Семенюк У.К.

— А що?

— Сімейний фольклор із ознаками межового конфлікту.

— Але всі знають, що город наш.

— «Всі знають» не є правовстановлюючим документом.

— У селі є.

— У відділі — ні.

Дід поклав папірець назад із виглядом людини, яка вперше запідозрила, що стара груша мала більше юридичної сили, ніж він.

— Кадастровий номер ділянки?

— Нема.

— Право власності?

— Батьківський город.

— Свідоцтво про спадщину?

— Та я там усе життя картоплю садив.

— Картопля не посвідчує спадкові права.

— А якщо багато картоплі?

— Тим більше. Це вже може свідчити про господарську діяльність.

Баба тихо сказала:

— Я ж казала тобі, оформити треба було ще тоді, як голова сільради приходив по кріп.

— Він по кріп приходив, а не по документи.

— Треба було дати документи, а кріп залишити.

Семенюк У.К. зробила запис: «У родині наявний ретроспективний спір щодо пріоритетності кропу та правового оформлення».

— Добре, — сказала вона. — Переходимо до врожаю. Хто здійснив посадку?

— Я, — сказав Дід.

— Хто здійснював догляд?

— Ми, — сказала Баба.

— Хто саме «ми»?

— Я нагадувала.

— Нагадування не завжди є доглядом.

— А без нагадування він би й не згадав, що ріпка існує.

Семенюк У.К. кивнула. Такий аргумент був неофіційний, але життєво переконливий.

— Пишемо: Баба здійснювала організаційно-наглядовий супровід аграрного процесу.

Баба задоволено випросталася.

— А Внучка?

— Мене покликали, коли вже треба було тягнути, — сказала Внучка. — До цього я не була поінформована про масштаб проєкту.

— Трудовий договір укладався?

Внучка подивилася на Діда. Дід подивився у вікно.

— У нас у сім'ї так не заведено, — сказав він.

— У багатьох сім'ях так не заведено, — сказала Семенюк У.К. — Саме тому потім вони приходять до нас із ріпкою в коридорі.

Жучка загавкала.

— Участь тварини була добровільною? — запитала спеціалістка.

— А хто її питав? — чесно сказав Дід.

Жучка перестала вдавати байдужість.

— Це вже цікаво, — сказала Семенюк У.К. — Залучення домашньої тварини до тягових робіт без попередньої оцінки навантаження.

— Вона сама прибігла.

— Самостійне прибуття не означає інформованої згоди.

Кішка голосно пирхнула.

— А ви? — звернулася до неї Семенюк У.К.

Кішка повільно кліпнула.

— Занесіть, що вона була проти, але піддалася соціальному тиску, — сказала Внучка.