Справа: № ХБ-СО-001/КЛБ
Відділ: Сектор встановлення казкової правосуб'єктності при Відділі харчової безпеки та самовільно оживлених виробів
Заявник: Колобок, особа/виріб зі статусом, що підлягає встановленню
Предмет звернення: Встановлення особи, походження, правового статусу та права на самостійне пересування
Попередній ризик: У разі невстановлення статусу заявник може бути визнаний харчовим продуктом домашнього походження.
***
Перше, що запитала у Колобка спеціалістка сектору встановлення казкової правосуб'єктності, було не «як ви сюди докотилися», а «чи маєте ви документ, що підтверджує походження тіста».
Колобок сидів на пластиковому стільці навпроти віконця номер три й намагався не прилипати до бланка заяви. Це вдавалося погано. Бланк був свіжий, канцелярський і мав здатність утримувати на собі будь-які сліди існування краще, ніж родинна пам'ять.
— Походження тіста? — перепитав Колобок.
— Так, — сказала спеціалістка Семенюк Уляна Кирилівна, не підводячи очей. — Борошно, сметана, залишки по засіках, інші складові. Нам треба зрозуміти, ви особа, харчовий виріб, об'єкт спільної сумісної власності Діда й Баби чи самовільно оживлений продукт домашнього виробництва.
Колобок подумав. З усіх варіантів останній звучав найчесніше, але найменш безпечно.
— Я пішов від Діда, — сказав він обережно. — І від Баби пішов.
Семенюк У.К. нарешті подивилася на нього поверх окулярів.
— Самовільне залишення місця випікання. Зрозуміло. Акт прийому-передачі складався?
— Ні.
— Усна згода власників була?
— Вони співали.
— Спів не є формою згоди, якщо інше не передбачено ритуально-побутовим звичаєм громади.
Вона зробила позначку в заяві. Колобок спостерігав, як чорна ручка вирішує його долю впевненіше, ніж лисиця біля дороги.
У черзі за ним сиділи Дід і Баба з картонною коробкою з-під праски, у якій, судячи з обуреного кудкудакання, сиділа Курочка Ряба. На коробці синім маркером було написано: «обережно, актив». На підвіконні дрімала Миша, формально запрошена як третя сторона інциденту, фактично — як причина всього, що знову не встигли оформити.
Колобок не любив черги. Черги робили його помітним. А коли ти круглий, рум'яний і без документів, помітність швидко переходить у гастрономічну площину.
— Дата народження? — запитала Семенюк У.К.
— Мене не народжували.
— Дата виготовлення?
— Вранці.
— Якого числа?
— Я тоді ще не знав, що числа існують.
Спеціалістка зітхнула не здивовано, а службово. Так зітхають люди, які вже бачили заяву від печі, що вимагала доплати за нічні рейси, і від криниці, яка просила визнати її джерелом персональних даних, бо в неї роками всі щось кричали.
— Добре. Пишемо: дата створення не встановлена, приблизно до першого контакту з вікном. Місце проживання?
— Дорога.
— Дорога не є місцем проживання. Це об'єкт інфраструктури.
— Я на ній переважно жив.
— Тоді вам потрібна довідка про фактичне перебування від балансоутримувача дороги.
Колобок мовчав. У нього вперше з'явилося відчуття, що втекти від Діда, Баби, Зайця, Вовка і Ведмедя було простіше, ніж пояснити державі, що ти існуєш.
— А якщо я не отримаю документи? — спитав він.
Семенюк У.К. глянула на нього майже співчутливо.
— Тоді ви залишаєтесь у невизначеному статусі.
— І що це означає?
— Що будь-хто зможе назвати вас обідом, а нам буде важко заперечити процедурно.
Колобок притиснув до себе заяву. Вона вже трохи просочилася його борошняною впертістю.
— Я хочу бути особою.
— Це добре, — сказала Семенюк У.К. і поставила перед ним ще три бланки. — Але для цього особа має заповнити заяву розбірливо, не кришитися в полях і вказати контактний номер.
Колобок подивився на графу «підпис заявника».
— У мене немає рук.
— Тоді потрібен акт про неможливість власноручного підпису.
— Хто його складає?
— Ми.
— То складіть.
— Спершу треба встановити, що ви маєте право просити нас скласти акт.
* * *
У дверях сектору з'явився Дід.
Не той, що з молоточком біля Курочки Ряби. Інший. Рідний, наскільки це слово могло застосовуватися до суб'єкта, замішаного на залишках по засіках. Дід був у вицвілій кепці, з торбою через плече і виразом людини, яка прийшла не сваритися, а повернути власність у натуральному вигляді.
За ним зайшла Баба. Вона несла банку сметани як доказ, хоча доказ уже давно мав іншу форму, сидів на стільці й нервово обсипався.
— Ось він, — сказала Баба. — Наш.
Колобок відсунувся, наскільки дозволяв стілець.
— Ви зацікавлені особи?
— Ми його спекли, — сказав Дід.
— Це не відповідь на запитання. Ви заявляєте право власності, право батьківського походження, право рецептурного авторства чи право на повернення харчового продукту?
Дід замислився.
— Ми б хотіли по-людськи.
— По-людськи у нас четвертий поверх, медіація, кабінет без кондиціонера. Тут — статус.
Баба поставила банку сметани на край стола.
— Він від нас утік. Ми його годувати не встигли.
— Ви мали намір його годувати чи ним годуватися? — уточнила Семенюк У.К.
Запала пауза. Дід кашлянув. Баба поправила хустку. Колобок відчув, як у коридорі навіть Миша перестала дряпати коробку Курочки Ряби.
— Ну… — почав Дід. — Казка ж така.
— Казка не є нормативно-правовим актом, — сказала Семенюк У.К. — Хоча інколи має кращу структуру, ніж постанова Кабміну.
Вона повернулася до Колобка.
— Ви усвідомлено залишили місце створення?
— Так.
— З якою метою?
Колобок хотів сказати: «жити». Але слово здалося надто великим для графи, де передбачалося півтора рядки.
— Не бути з'їденим, — сказав він.
Семенюк У.К. кивнула. У її ручці щось коротко скрипнуло. Можливо, співчуття. Можливо, паста.