СПРАВА №017 — «ХОЛОДНА ВОДА»

Сирена різко прорізала ранкову тишу.
Стара набережна майже потонула в тумані. Дощ ішов із ночі, і вода в річці стала чорною, як мазут.
Патрульні стояли біля мосту мовчки.
Один із них нервово курив.
— Там… — тихо сказав він, коли Артем підійшов ближче.
Біля бетонних плит щось гойдалося у воді.
Тіло.
Чоловік лежав обличчям вниз. Куртка задерта, одна рука дивно вигнута, а пальці майже сині від холоду.
Олег присів поруч.
— Мда…
Він обережно перевернув тіло набік.
Усі одразу побачили темний синець на шиї.
— Його душили? — спитав Максим.
— Ні, — відповів Олег. — Але тримали сильно.
Він підняв рукав загиблого.
На зап’ясті були глибокі сліди від мотузки.
Максим тихо видихнув.
— Хтось дуже не хотів, щоб він вирвався.
Артем мовчки дивився на річку.
— Телефон?
— Немає.
— Документи?
— Теж.
Ірина підійшла від машини, тримаючи пакет для доказів.
— Біля дороги сліди шин. Великий джип або бус.
— Свіжі?
— Дощ майже все змив. Але протектор ще видно.
Раптом один із патрульних крикнув:
— Тут кров!
Усі різко повернулися.
Під мостом, на мокрому бетоні, темніла розмита пляма.
Олег підійшов ближче й торкнувся рукавичкою.
— Його били ще тут.
Максим глянув на тіло.
— Думаєш, його кинули живим?
Олег мовчав кілька секунд.
— Я майже впевнений.
Тиша.
Тільки шум дощу й річки.
І тут Артем помітив дещо дивне.
На внутрішній стороні долоні загиблого було вирізано ножем одну цифру.
“4”.
Максим нахмурився.
— Що це за херня?..
Артем присів ближче.
Цифра була свіжа.
Акуратно вирізана просто по шкірі.
Ірина повільно подивилася на інших.
— Може, це попередження?
Телефон Артема раптом задзвонив.
— Слухаю.
Кілька секунд він мовчав.
Його погляд одразу змінився.
— Що там? — спитав Максим.
Артем повільно опустив телефон.
— Ще одне тіло.
— Де?
— Біля старого заводу.
Максим нервово посміхнувся.
— Тільки не кажи…
Артем подивився прямо на нього.
— На руці вирізана цифра “3”.