Частина 33 Розбита чашка

Мій погляд зупинився на одній з пар, що перебували в обідній час у кав'ярні. Ясна річ, що на обід сюди заглядало чимало людей, щоб перекусити, відпочити і посмакувати філіжанкою кави. Цей день не став винятком. Зала кав'ярні була простора, витримана у світло - бежевих тонах. По паркету були розкидані, мов намистинки, невеличкі круглі столики, біля котрих гарцювали чотириногі стільці. Ці вичепурні столи були накриті білими скатертями з ажурними аплікаціями. Посередині залу зі стелі звисала дерев'яна люстра у вигляді великого канделябру. За світло-коричневою стійкою зосередився бариста, який чаклував над створенням нової порції чарівного запашного напою. Цю всю атмосферу доповнювала старовинна класична музика, яка лунала з програвача. Здавалося, що ми поринули у минуле. Доволі гарно і казково тут було. 

Але вся ця чарівність зникла, коли мій погляд вихопив серед обідавших пар ту, яку би я не хотіла тут бачити. От і моя подруга Оксана теж затримала очі на цих двох, які безтурботно воркотіли один з одним, тримаючись за руки. А між розмовами та посмішками цілувалися, ніби весь світ їх не бачить. Там сидів Денис і якась краля. Вона була брюнеткою, набагато молодшою за мене. Світла шкіра, чорні брови і великі пухнасті, накладні вії прикривали карі очі, які на світ дивилися презирливо, ніби вона королева світу. Губи, підкреслені червоною помадою з олівцем, розпливалися в посмішці від слів, які нашіптував кавалер. На ній, в тон помаді, була яскрава червона сукня, а на ногах всім відомі лабутени і не просто підробка, а справжні, які вартують не дуже дешево. Одразу по ній можна сказати, що вона не простого роду. З такою тягатися буде не можливо. Та й навіщо. 

Мій подих перехопило, а очі наповнились слізьми. У грудях щось нестерпно зжалось. Дихати ставало все важче і важче. Здавалося, що якийсь велетень схопив мене своїми дужими руками і стискає що є сили. Раптом повітря почало колоти в мої груди, а по щоках прокотилися річечкою сльози. Оксана першою вийшла з оціпеніння, взяла мене за руку і намагалася заспокоїти. Та, на жаль, я не чула її. Мені здавалося, що все навколо завмерло, як і моє серце у грудях. На незгинаючихся ногах підійшла до їхнього столу. А ця пара не бачила нікого навколо себе і продовжувала далі воркувати. Підходячи ближче до столика свого, ба, чужого хлопця, застигла, заніміла і ще дужче відчула біль, який терзав моє серце і душу.

- Денисе, котику, я так скучила за тобою. Ха-ха-ха. Бачилися тільки зранку, а от уже обід і я відчуваю як мені тебе бракує.

- І мені тебе, моя кохана. Я ніколи ні за ким так не сумував. - почувши до болі улюблений голос свого вже колишнього хлопця, мене різануло, як ножем. Але я продовжувала стояти і слухати, бо на більше від отриманого шоку була неспроможна. Відчула, як щось тепле доторкнулось до моєї руки. Це була Оксана, яка намагалася підтримати мене. А Денис продовжував говорити теплі, лагідні слова, але не мені, а іншій дівчині, яка дивилася на нього з широко відкритими очима і ловила кожне його слово, ніби пташеня, якого годує доросла птаха. 

- Кохана, я так довго чекав цього часу, щоб з тобою поговорити. Не можу насолодитися твоєю присутністю. Ти для мене все.

- Все, не все. - грубо перервала його дівчина, закопичуючи губу і продовжила. - Але ти обіцяв розірвати всі стосунки з тією, що в ... Києві. - згадала вона. 

- Це значить вона про мене. - додумалась я.

- Так, обіцяв. - зітхнув Денис. 

- І.... - не закінчила капризуля.

- У неї зараз тяжкі часи. В неї виникли невеличкі проблеми. Я хочу їй допомогти в них розібратись, а тоді все скажу. Адже ми з нею були досить довго близькі, поки не зустрів тебе, моя королево.

- Довго не можеш розібратись. - вигукнула брюнетка, цокнувши язиком. А далі продовжила тихіше, намагаючись менше привертати до себе увагу. - Ми знайомі вже два роки і ти два бісових роки не можеш набратися сміливості  розповісти бідній дівчині в чому справа. - раптом чітко і лаконічно вимовила капризуля.  - Навіщо ти морочиш дівчині голову? Вона би за цей час знайшла собі іншого. Чи не можеш відпустити? Хто тобі дорожчий я чи вона? 

- Ти, звичайно, кицюню, ти! Ти ж моя кохана, богиня і королева. - залепетав Денис.

- Денисе, а, Денисе - почала вона вередливо, - може давай я їй подзвоню. - пропищала вона своїм писклявим голосом, який чула в телефонній слухавці.

Денис хотів їй щось відповісти, зрозуміла по тому, що він відкрив рот щось сказати, а потім його щелепа почала повільно опускатися до столу. Так і хотілося підкласти щось тверде, щоб вона вдарилась. Але я випередила його і різко промовила. 

- Не треба нікому дзвонити і вішати лапшу на вуха. Досить, наїлася!

- Це хто? - злякано пропищала брюнетка.

- Колишня дівчина з Києва, неприємно знайомитись! - процідила крізь зуби. Зневажливо глянула в її сторону на декілька секунд, а потім обернулась до Дениса. Він хотів встати і підійти до мене. Але, глянувши на нього, прибила його поглядом до стільця. Він, як вкопаний сів на місце. Де тільки сили в мені взялося. Лиш хвилину тому була розмазнею, а тепер фенікс, який повстав із попелу. І нехай серце розбите, але не буде розтоптане валятися у ніг того, хто використовував мене, того, кому я була вірна і віддана всі ці роки, того, хто зрадив.

- Не вибачайся, це пусті слова. Ти знаєш ви один одного коштуєте. Як говорить народне прислів'я: "Яке їхало, таке й здибало". Всього вам найкращого - в повітрі зробила руками лапки, - щастя, кохання, процвітання. Але не забувайте народної мудрості, що на чужому горі щастя не побудуєш.