Частина 32 Спонтанна поїздка

Прокинувшись, одягнулась, викликала таксі і вийшла з квартири. По дорозі зустріла свого сусіда Миколу Трохимовича. Ввічливо поцікавилась його здоров'ям. Спустила свій багаж і допомогла старцю вийти на вулицю. Поки чекала на таксі весело теревенила з пенсіонером. Він, як завжди підгодовував голубів і розповідав про своє життя. Перепитав куди зібралася, а я схлипнувши, коротко переповіла йому історію з телефонним дзвінком до коханого. Вилила наболіле людині, яка прожила життя і котра могла дати пораду. На що Микола Трохимович пильно подивився на мене і ствердно сказав, що я роблю правильно і маю переконатися на власні очі і достовіритися у своєму коханому, що все це тільки моя вигадка, що насправді все набагато простіше, заспокоював мене старенький. Моє таксі чогось затримувалось, а я, в свою чергу, хвилювалась. Добре, що хоч подруга не видзвонювала, значить ще теж не в аеропорту.

- От коли я був молодий... - почав дідусь. - і ми зустрічались з моєю колишньою... теж бували моменти, коли ми сварилися і я називав її своєю однокласницею, хоча ми навіть не те, що в одному класі, навіть в одній школі не вчилися. 

Я підняла здивовано на нього очі. 

- Така сама ситуація і у мене. Але ми з ним не сварилися, то чому ж він так мене назвав? - задала я питання скоріше собі, ніж сусіду.

- Не знаю, дівчинко, не знаю! Ні чим не можу, на жаль, допомогти. Зараз не ті часи і не та молодь. От колись... - почав старенький.

- Зараз почне розповідати про часи радянського союзу! - подумала я. - Все те, що я вже чула від матері. Ото були часи! Було не так страшно ходити вечорами, не було банд, маніяків... і так далі... Це все вже чула і не один раз. Та все було, але все було під грифом цілком таємно. Ба, навіть, сексу не було в СССР, а як же тоді діти з'являлись? - промайнули думки в голові, а на обличчі посмішка.

А Микола Трохимович продовжує: - От колись, коли я був молодий.... 

Не зміг закінчити старенький, як його перебили. Я думала, що сусід сваритися почне і казати яка невихована молодь пішла, але ж ні, навпаки, у нього засяяло обличчя і виникла чудова стареча посмішка.

- Коли ти був молодим, були інші часи, інше виховання та інші устрої партії. Колись був Ленін і головна ідея комунізму, а тепер вільна Україна зі своїм баченням виховання майбутнього покоління. - продовжив юнак за сусіда і звернувся до мене. - Ви не звертайте увагу, те покоління постійно згадує про часи радянського союзу. Тоді їм було жити важко, а тепер сумують за тими часами.

Я здивувалась від реакції старенького, а ще більше не від почутої інформації, а від тембру голосу, який був для мене такий знайомий. Цей баритон розбудив моїх мурах, які почали бігати по шкірі. Якби не осіння пора і не весь верхній одяг, який закривав усе тіло, то одразу було б помітно мою гусячу шкіру. Цей голос був такий же, як у моєму сні. Піднявши голову на парубка, я застигла на місці. Це був той хлопець, якого зустрічала кожного ранку недалеко від улюбленої кав'ярні. Це той, від погляду якого завмираю, від дотику якого в животі пурхають тисячі метеликів. Дивлячись на нього, заклякла, зціпивши руки. А він весело посміхнувшись сусідові і поцілувавши в щоку, обернувся до мене і продовжив все повільніше промовляти, не зводячи з мене очей.

- Надіюсь, дідусь не втомив Вас своїми розмовами про ті часи? Він у нас любить поностальгувати.

- Дідусь? - вимовила я з запитальною інтонацією. - Він не казав, що має онука.

- Він і мені не казав, що знає таку гарну сусідку і частенько з нею веде бесіду... - проказав хлопець і поглянув на дідуся. 

- Та я думав ви знайомі. - тільки і встиг вставити Микола Трохимович, як роздався гудок таксі, яке за мною приїхало.

Взявши багаж в руки, ніяково посміхнулась обом чоловікам.

- Змушена вас покинути. За мною вже приїхало таксі. - а самій так кортіло залишитись.

- Їдь з Богом, дочко. - побажав старенький. - І розберись там зі своїм. Як треба той прочуханки дай йому, щоб маму згадав, юродивий сину. А як ні, то нехай все у вас буде добре!!! - дав настанову, а я приголомшливо на нього подивилась і ледь видавила із себе посмішку. 

Юнак вихопив з рук мій багаж і відніс до замовленої машини, поставивши його в багажник. Подякувавши хлопцю, сором'язливо запитала його ім'я.

- Звати мене Олександр. Просто Саша. Якщо що побачимось, сусідко! Все буде добре!

Мене до болі вразила фраза "Все буде добре", яку промовили обидва чоловіка, а ще здивувало слово сусідка. Коли маршрутне таксі повезло свою пасажирку в аеропорт, тоді осінило чому він назвав мене сусідкою. Так це ж він в  вечір нашого з Денисом останнього побачення ледь його не зіпсував, намагаючись відкрити двері моєї квартири.

Як же я могла таке забути! - картала сама себе. От і пам'ять, як кажуть, дівоча! Тоді ще Денис нервувався, що я не йому, а комусь іншому ключі від квартири даю. Ми ще тоді ледь не посварилися. - захлинаючись розповідала про все це подрузі Оксані, котра сиділа поруч на борту літака.

- Ну і справи! - тільки і видала вона. Та що коїться з твоїм життям? - поставила вона риторичне питання. 

- Це ще вона про сни не знає. А так взагалі б вирішила, що я збожеволіла. А може дійсно зі мною щось не так? Може мені варто навідатись до психолога? Та ні. - втішала саму себе. - Хоча, якщо згадати той інциндент, який був зі мною у музеї, то варто було б. Якісь нав'язливі думки, нічні жахіття, та у вас паранойя, дівчинко! - скзала би лікар таким гнусавим і водночас специфічним голосом. Ще б посміялася з мене.