Частина 31 Телефонна розмова

Під час обідньої перерви наважилася подзвонити коханому. Довгий час слухавку ніхто не брав. Тому вирішила, що він заклопотаний по роботі або десь на конференсії. Відірвавши телефон від вуха, потяглася великим пальцем нажати кнопку відбій, як на тому кінці почулося жіноче, пискляве "Алло. Я Вас слухаю". Мене наче кип'ятком ошпарило. В голові пронісся вихор думок. 

- Чому на телефонний дзвінок відповідає якась ... жінка??? - постало перше питання переді мною. 

Одним із пояснень для себе обрала те, що Денис залишив телефон секретарю і пішов на конференсію, щоб під час доповіді його ніхто не турбував.

Але коли в слухавці роздався все той же писклявий голосок, який кликав Дениса до телефона, мовляв, що йому якась колишня однокласниця дзвонить і що для зустрічі випускників влітку ще далеко, мене не один раз пересмикнуло від почутого.

Я, скам'янівши, сиділа на диванчику і, не зводячи очей, дивилася в одну точку. Телефон розривався від дзвінка однієї дорогої для мене людини. Але я не могла і не хотіла брати слухавку. Ця відповідь увігнала в ступор. Думки кружляли в моїй голові одна гірше іншої і осідали як різнокольорове листя восени. 

Моя надія знайти підтримку у коханого виявилася примарною, як та безформенна тінь, яка переслідувала мене у нічних жахах. Розуміння того, що самій прийдеться подивитися в очі своїм страхам і дати їм відсіч прийшло не одразу. Спочатку намагалася якось пояснити той факт, що слухавку мого коханого підняла якась жінка. Але цьому я ще могла знайти пояснення. Виникали думки, що це секретар у тій фірмі, де він працює або його колега по роботі. Це б не так вразило і кольнуло прямо в серце як те, що я у нього підписана як колишня однокласниця, хоча ми вчилися, мало того, в різних класах, так і ще й в різних школах.

- Як він міг так вчинити? - розривалось моє серце.

А Денис непереставав надзвонювати протягом 20 хвилин. І коли на сотий раз я не підняла трубку, телефонні дзвінки вщухли. Я продовжувала вивчати стіну переді мною. На той час, я не розуміла, що мені робити. Все навколо стало сірим, безбарвним, як уві сні. 

- Валеріє, що з тобою? - перепитав мене Андрій Сергійович. - З тобою все добре? Обідня перерва скінчилась. Ти порахувала слоненят?

- А? - незрозуміла свого начальника. - Яких слоненят? - перепитала я. 

У відповідь шеф усміхнувся, махнув рукою і промовив:

- Ти що ніколи не бачила мультфільму про Петрика П'яточкіна, який не хотів спати у садочку, а вихователька йому порадила рахувати слоненят. Так він і заснув, рахуючи таких же шибеників, як він. Так і ти зараз зависла, дивлячись в одну точку, ніби слоненят рахувала. Я махав перед тобою руками, питав тебе, а ти мовчала. Так я і сказав, що обідній час закінчився пора вставати! - з цими словами чоловік залився веселим сміхом, але коли побачив мій похмурий вираз обличчя, зніяковів, відкашлявся і вибачився.

- У тебе щось сталося? - серйозніше запитав він у мене.

- Так. - ствердно відповіла йому, але розповідати і давати привід своєму босу не хотіла. - Мені потрібна відпустка за свій рахунок на тиждень із сьогоднішнього дня. Терміново! - випалила я на ходу, збираючи свої речі зі столика.

- Що? - зміг тільки промовити шеф. - Яка ще відпустка? Ти щось вийграла? - перепитав він.

- Можна й так сказати. Але мені терміново треба виїхати з міста. Ось все, що можу Вам сказати. - промовила я, розвернулася і пішла до кабінету писати заяву за свій рахунок. Мій начальник так і залишився у кафе стояти, мовчки споглядаючи за мною. 

- Напевно, рахував слоненят! - подумала я і посміхнулась, зрозумівши жарт.

Написавши заяву, зібрала необхідні речі, решту заховала у шафу і вийшла з кабінету начальника. Не забула попрощатись з колегами. Розвернулась і пішла додому. 

По дорозі замовила квиток на літак, поговорила з Оксаною і попередила, що сьогодні у неї не з'явлюся. Вона перепитувала мене, турбувалася, а коли почула всю історію, то підтримала мою ідею, навіть, намагалася напроситися зі мною полетіти. Я довго не могла її відмовити, адже ця білявка дуже вперта. Все ж таки після довгих вмовлянь я погодилася летіти разом з нею. Її вагомим аргументом було те, що мені знадобиться підтримка у чужому місті. І якщо все буде по поганому сценарію розвертатися і в Дениса виявиться роман, то це все мене підкосить, а близька подруга втішить. Тим паче, можна було якраз на деякий час зникнути із міста, щоб ті хлопці, які знайшли моє помешкання, мій сховок, побачили, що мене немає і залишили мене у спокої.

Так і вирішили. Після декількох годин перемовин і складання валізи, я вирішила лягти відпочити, бо спала всю ніч після тих жахіть погано. Незчулася як заснула. І знову в мої сни, як помахом чарівної палички прилетіла та безформенна істота з червоними очима, яка пронизує жахом до самих кісток і заволодіває моєю свідомістю. Я нестямно кричу і кличу на допомогу, намагаюся втекти, заховатись. Але, де б я не була, де б не заховалася, вона скрізь мене знаходить. Це почуття липкого страху заполонило мене, воно не дає рухатись, думати. І ось ця істота схопила мене і нависла наді мною. Здається. от от вона проковтне, з'їсть мене. Від жаху скручуюсь калачиком і закриваю очі. Але не відчуваю нічого. Таке враження, що ця істота може тільки налякати своєю присутністю, але більше нічого, що вона не може доторкнутись до мене. Я наважуюсь відкрити очі. Переді мною чорнявий хлопець, який за допомогою світла відганяє цю потвору. А вона шипить, кричить, крутиться, вертиться, намагається дістати мене. Її потуги занадто малі, світло не дає їй пробитися і дістати свою жертву. Пітьма поступово відступає. Здається, що замість ночі приходить день і світло розсіює темряву. А з сонячним світлом прийде спокій. Все поступово обертає кольори. І от я бачу, як всьому живому повертаються кольори. Над яскравими квітами пурхають різнокольорові метелики, дзижчать бджоли, збираючи солодкий нектар. На деревах вилискують і наливаються яблука і груші. І все таке яскраве і гарне. Роздивляючись навкруги бачу, як до мене крокує той хлопець, що врятував мене від тієї потвори, безформенної істоти. Перше, що спало мені на думку, так це те, що мене врятував мій Денис, що він повернувся і надав світові барв. І те, що я собі понавигадувала. то неправда. Але коли хлопець підійшов ближче і промовив до мене, то я зрозуміла, що помилялась. Це був далеко не Денис. Обличчя знову було розмите і я не могла його розпізнати. А от голос його був мені дуже знайомий. Це той голос, який постійно мене заспокоював уві сні, який утішав мене і завжди повторював "Все буде добре!"