Частина 28 Передбачення

- Денис! - радісно вигукнула я. 

Він посміхався посмішкою чеширського кота і прямував до мене. Я повернулася до свого незнайомця і засоромлено опустила перед ним очі, немов вибачаючись за цю зустріч, за те, що приїхав мій хлопець.  Довго не знала що сказати і просто дивилася на нього, червоніючи під його поглядом.

Мені не треба було й нічого казати, він і так все зрозумів. Наостанок юнак міцніше стиснув мою руку, напевно в знак прощання, посміхнувся однією зі своїх чудових посмішок і тихенько промовив, щоб це чула тільки я.

- Я завжди буду тебе тримати міцно-міцно. Все буде добре!

На цих словах я не зчулася, як до мене підійшов мій хлопець і тихенько обійняв мене, а незнайомець щез у невідомому напрямку.

- Ух ти! Який в тебе чудесний букет повітряних кульок! Ти не боїшся з ним полетіти, як Дороті? - сміючись, промовив Денис.

- Вау! Я теж про це подумала, коли їх побачила? Ти що це чув, коли я говорила?

- Ні! - відповів мій хлопець. - Я не чув твоєї розмови. Дивно, ми думаємо однаково.

- Дивно? - перепитала я. - А що ж тут дивного? Ми ж разом вже давно, тому і можемо передбачити думки одне одного.

- Ти права, кохана! - обійнявши міцніше, Денис нарешті поцілував мене.

Він міцно тримав мене в обіймах, ніби намагався втримати і не дати полетіти разом з кульками. Я обернулася, щоб ще раз глянути на голубоокого красеня і, напевно, вибачитися, хоча б поглядом перед ним, але його вже не було.

Я не знала, що він спостерігає за нами з вікна мого будинку.

- Я так сумував за тобою! 

А з мого обличчя не сходила посмішка радості і щастя.

- Як добре, що я нічого не накоїла, що могло мене скомпроментувати. Денис дуже ревнивий. Це б могло погано вплинути на наші стосунки, якщо не зіпсувати їх взагалі. Ми знайомі уже досить давно і за цей час він став мені рідною і люблячою людиною, яка розуміє мене з півслова, а також може продовжувати за мною думки. Але чомусь тих емоцій і почуттів, які пробуджує в мені той незнайомець з Денисом я не відчуваю. В мене не біжить табун мурах по спині, не проходить крізь мене електричний струм і душа не рветься полетіти в небо за цими повітряними кульками. Але все одно я зробила правильно. Я не можу зрадити кохану людину заради запаморочливого красунчика і реакції мого тіла на нього. Це неправильно. Це з рідні зради, а не відданості. За такий вчинок Денис по голові мене не погладив би. Тому я все зробила правильно. Не треба давати хлопцеві примарної надії. Й собі теж! - підсумувала і міцніше пристнулася до коханого.

Ми стояли і насолоджувались один одним після довгої розлуки. Аж раптом підбігла чорнява маленька дівчинка, смикнула мене за спідницю і попросила одну кульку.

- Адже вони такі гарні! - промовило дівча.

- Так! Дуже гарні! Це я їх подарував! - Денис звернувся до дівчинки, посміхнувся і легенько доторкнувся до її носика. А вона щиро засміялася, взяла в руки кульки, які їй дала і побігла до мами.

- Значить, цей хлопець працює кур'єром, а Денис просто замовив доставку. А я собі Бог зна що напридумувала. - гадала про себе я.

- Мамо, дивися, які кульки мені дала та чудова пара!- долинуло до нас і ми щиро засміялися. 

- Так це ти замовив цю різнокольорову повітряну радість? - запитала у коханого.

- Звичайно. А що в тебе з'явилися за цей час інші залицяльники?

- Ні! Ти що! Як ти таке міг подумати? - засоромлено промовила я.

Взявшись за руки вирушили до моєї квартири. По дорозі, розповідаючи один одному про всі пригоди, які сталися з нами за час розлуки. 

Звичайно, я поділилася з ним історією про можливість згвалтування і те, що у них його кулон, що подарував мені напередодні від'їзду, про те що мені повезло і мене врятували від цього нещастя. Звісно, рятівника я до сих пір не знаю і банально, навіть, спасибі не можу сказати за допомогу. Розповіла про роботу, упустивши поцілунок начальника. А також посміялися з сьогоднішнього випадку з калюжею та швидкою допомогою. Він, в свою чергу, оповідав мені про Польщу та свою роботу, показував фотографії старого європейського міста з його архітектурними спорудами та старовинними вуличками, які пронизані духом історії.

Проговорили ми до пізньої ночі, насолоджуючись товариством один одного. Так в обіймах коханого і заснула.

Вихідні провели разом. Гуляли по місту, фотографуючись і сміючись над різними жартами. Відвідали кафе та кіно. 

За цей час, що я з коханим, відчула себе в безпеці. Мені було так добре. Дениса відпускати назад у відрядження дуже не хотілося. На душі з кожною хвилиною ставало тоскно і сумно. Здавалося, що це останній його приїзд. Але я намагалася не звертати на це уваги, а якомога більше часу бути з коханим, набратися позитивних емоцій на той час розлуки, яка буде розділяти нас.

Тримаючись за руки, ми спокійно прогулювалися з Денисом площею нашого міста, не підозрюючи про небезпеку, яка чаїлась поряд з нами. Назустріч нам, тримаючись за руки, йшли дві пари хлопців і дівчат. Вони весело про щось розмовляли, перешіптувались, лапали дівчат, а ті, в свою чергу, несамовито верещали і водночас сміялися.