Частина 26 Курйозна ситуація

Ми всі стрепенулися і завмерли від жаху. Переглянувшись, навпочіпки зібралися підійти до дверей. Страх, як відомо, має великі очі. Тому озброївшись, хто чим міг. А що можна було використати як зброю у квартирі? Звичайно, предмети побуту. А так, як ми сиділи на кухні, то дівчата схопили те, що потрапило під руку.

Христя вибігла з великим кухонним ножем. Віка схопила скалку, а Оксана взагалі підійшла до дверей, войовниче налаштована, з пательнею у руках. А я мовчки прямувала з відбійним молотком позаду них. Якби цю всю картину хтось бачив зі сторони і зняв на відео, то можна було би засміятися до смерті. Такі собі "кухонні Ксени", які тримають оборону від нападу невідомо кого. Але нерви після вчорашнього на межі. Ще й  знання того, що невідомий хлопець привіз тебе додому, хоча адресу йому не називала. Це дійсно, лоскотало не тільки нервову систему, а й психологічно пригнічувало.

Тихенько підійшли ми усі до дверей. І я, як хазяйка квартири, заглянула у вічко. Біля мого порогу стояв молодий хлопець. На ньому була джинсова куртка з піднятим воротом, джинси і бейсболка, яка прикривала обличчя. В одній руці він тримав якісь папери, а друга була захована за спину.

- Дівчатааа! - протягнула пошепки я. - Там якийсь незрозумілий чувак. 

- Ти його знаєш? - запитала Оксана, легенько постукуючи сковорідкою по руці.

- Ні! - знову ж таки тихо відповіла я на запитання подруги. 

- А ну-ка, дай мені подивитися! - почала проштовхуватись до виходу Віка.

- Ну що, то може твій знайомий? - давлячись сміхом, запитала Христя.

- Дівчата його не так легко упізнати! - відповіла Віка на Христинине питання.

- Чому? - здивувалися Оксана з Христинкою.

- А тому що в нього бейсболка натягнута так, що не видно обличчя. - затвердила всіх я, а Віка похитала головою в знак згоди.

- І що ж будемо робити? - нервово запитала нас всіх Христина.

- Що, що? - взяла слово Оксана. - Відчиняй двері і якщо буде щось робити погане, то ми його ... бац... - і вдарила пательнею по руці. 

Від її жесту ми всі засміялися, що видали себе.

- Я перепрошую, це ви хазяйка?

- Так, я! - невпевнено промямлила йому у відповідь. - А для чого я вам потрібна? - все ще з-за дверей питала хлопця.

- Вам тут посилка. Будь ласка, розпишіться про отримання!

Ми з дівчатами переглянулися і завмерли в очікуванні. Нарешті, набравшись сміливості, я вирішила відкрити двері. Єдине, що попередила подруг, щоб свою зброю вони заховали за спини. 

Усі були напоготові. Я повільно прочинила вхідні двері і впустила хлопця до квартири. Переступаючи поріг, він підняв очі і розгубився. На нього дивилися четверо красунь і посміхалися якоюсь нервовою посмішкою. А ще до того всього кожна тримала одну руку за спиною. Неприємний холодок пройшовся по всім. Адже ніхто з присутніх не міг заспокоїтись і не знав, що очікувати один від одного.

- Дддоббрий вечірр! - заїкаючись привітався парубок.

- Добрий вечір! Привіт, красене! - почулося від дівчат.

- Прийміть, будь ласка посилку.... еее... - хлопець зам'явся, бо не знав кому треба було з цих чотирьох красунь передати сюрприз, який він тримав за спиною. - Хто з вас хазяйка цієї чудової квартири? - вирішив він розрядити обстановку.

- Це я! - сміливіше промовила йому.

- Розпишіться, будь ласка, в документах. - і протягнув мені кипу паперів з ручкою.

Я, не довго думаючи, протягнула руки, щоб взяти і розписатись за отриману річ, забувши про те, що тримала відбійний кухонний молоток. Хлопець побачивши цей інструмент налякався, голосно ковтнув і зробив невеличкий крок назад.

- Ой, вибачте мене! - побачивши переляк цього юнака, я намагалася згладити ситуацію. - Ми з подругами гоуємо святковий стіл, а ви так раптово подзвонили...

- Так, так! Нічого страшного! - перебив мене хлопець, роблячи назад ще один крок поближче до дверей. Я побачила в його очах переляк і бажання втекти з цієї квартири з красунями.

Розписавшись у кур'єра, я віддала йому назад папери з ручкою і стала чекати поки він віддасть мені посилку, з якою потривожив нас. Подруги дивилися на нього з натягнутими через силу посмішками і нервувалися. Вони не знали, що приніс нам цей кур'єр і по їхніх очах я бачила, що вони були готові до всього. Ще б трохи і вони накинулися б на нього зі своєю зброєю.

Отримавши документи, хлопець повільно почав витягувати з-за спини свою руку. Поки він проробляв ці рухи, дівчата не витримавши нервової напруженості, яка висіла в коридорі моєї квартири, витягнули руки з-за спини і ледь не накинулися на переляканого хлопця. Юнак не встиг протягнути мені букет квітів, як до нього почали свій наступ "кухонні амазонки" з незвичайною зброєю і криками. Від страху він присів, витягнув букет квітів вперед, прикриваючись ним як щитом і закричав.

Усі зупинилися, шоковані такою поведінкою хлопця. Дівчата встали навпроти посильного, цілячись в нього своїми інструментами захисту, і почали переглядатися між собою, ледь стримуючи посмішки.  А потім раптово здійняли такий шум, сміючись самі над собою і нашим спільним божевіллям. Шок змінився істеричним сміхом. Хлопець несміливо виглянув з-за букету, за яким ховався від нас і, оглянувши всіх нервовим поглядом, впевнився, що загрози його життю немає. А ми все сміялися і ніяк не могли зупинитися, тримаючись за животи двома руками. Кур'єр, прийшовши в себе, почав вторити нам і продовжив разом з нами заливатися сміхом.