Частина 25 Підтримка

Поговоривши з мамою, трішки заспокоїлась, але в мою душу закралися сумніви, щодо мого рятівника. Тому  вирішила, що дзвонити йому ні в якому разі не буду. По - перше, може дійсно, він попросив цих двох громил мене налякати, а тоді врятувати мене і, таким чином, підкатити до мене.  А, по- друге, в мене є хлопець, який мене кохає і після його повернення з відрядження ми обов'язково одружимося. 

Ближче до вечора, попрощавщись з мамою і залишившись на одинці, мені стало сумно. Вирішила подзвонити своєму коханому і поговорити з ним, але чомусь він не відповідав. А через декілька спроб додзвонитися до нього його телефон взагалі виключився і оператор повідомляла мене, що мій абонент знаходиться поза зоною досяжності.

Мені так важко після вчорашнього, щока і губа ще болить, душу терзають невідомість і страх, відстань між мною і коханим, а він ще не дзвонить вже декілька днів, не підтримує мене. Ще й кулон зник. 

- Скоріше за все він або у тих негідників, або впав з шиї, коли вони розірвали мою кофтину. А друзі? Чому мені не дзвонять друзі? Невже вони можуть так мене залишити? Чи вони не знають що зі мною трапилося? Може мій рятівник нічого їм не сказав? А може їх не було за столиком?  - такі думки крутилися в моїй голові.

Не дочекавшись дзвінка друзів, сама набрала Оксану і стала чекати поки вона не підніме трубку. Нарешті на тому кінці почулося : "Алло!"

- Оксанко, привіт! - почала я розмову.

- О, привіт, привіт, красуне! - єхидно підкреслила останнє слово подруга. - Як нічку провела з голубооким красенем? Він допоміг тобі забути Дениса?

Після цих слів з моїх очей ринули сльози, а з вуст вирвалося схлипування. Розмову більше не хотіла продовжувати, тому просто кинула трубку. Гірка вода, що текла з моїх очей душила мене, а в пам'яті знову зринали образи громил, які мацали мої  груди, облизували моє тіло і свої губи в передчутті ласого шматка, який їм підкинула доля.

Телефон став розриватися, а я сиділа і плакала від почутих слів подруги. Мені було неприємно, що мої друзі так погано про мене думають. Вона ж сама говорила про те, що я дуже сильна, що дочекаюся свого коханого, що ніколи йому не зраджу, а тепер такі думки про мене, що я зрадила Дениса.

- Може вона йому подзвонила, тому він і не відповідає? - тільки встигла запитати себе, як вже телефон перестав грати, а в двері хтось подзвонив.

Уся заплакана, схлипуючи, встала і пішла відкривати двері. На порозі  побачила своїх подруг, які весело щебетали одна до одної та гучно сміялися. Коли  відкрила двері, то вони обернувшись до мене, замовкли і здивованими очима дивилися на мої синці і розбиту губу.

- Ого! - видала Віка.

- Нічого собі! - продовжила за нею Христя.

- Ось і порозважалась! - глянула на мене Оксана і обійняла мене. На вушко промовила - Пробач мене! Я не знала, що він такий тиран.

- Ви неправильно все зрозуміли! - крикнула їм у відповідь на всі їхні слова, а дівчата ще більше округлили очі і дивилися на мене з нерозумінням усієї ситуації.

Я впустила їх до себе. Ми сіли на кухні і тоді детально розповіла їм про те, як я розважалась. 

Під час моєї розповіді дівчата тільки охали і ахали. Вони жалісними очима дивилися на свою подругу і співчували.

- Чому ж ти нас не покликала на допомогу? - запитала одна з них.

- Я кликала, але ж в клубі грає гучна музика і мене ніхто не чув. 

- Бідна!

- Добре, що все так обійшлося! - продовжила після Христі Віка. 

- Нічого собі так обійшлося! - втрутилася Оксана. - Ви уявляєте, що могло статися?

- Так! - підхопили обидві подруги. - Це просто жах!

- Все було мов у страшному сні. Я все чекала, коли прокинусь! - доповнила.

Дівчата мене ще раз обійняли. Вони плакали разом зі мною і навперебій повторювали жалібні слова.

- Все ж так добре починалося! - схлипуючи проказала Христя.

- Такі гарні чудові слова звучали, всі були щасливі і задоволені! Навіть, мій брат розслабився! - випалила Віка.

- Ніхто не очікував такий поворот подій! - по-філософськи видала Оксанка.

- Так. Ми не були до цього готові! - скрикнула Христина.

- Ми танцювали, веселилися. Побачили, що тебе нема та й не звернули увагу. - розповідала Віка.

- Я подумала, що ти пішла в туалет! - продовжила Христя.

- А я думала, що тобі не зручно, що ми всі парами прийшли, а ти одна, тому пішла дзвонити Денисові. - подала свою думку Оксана.

- А може ти сіла за столик відпочити і попити води, відвідала мене така думка. - сказала свою позицію Віка.

- Але коли тебе довго не було, то ми стали переживати. - доповнювала Христя.

- Так. Ми шукали, розділившись і в гардеробній... - не встигла завершити Віка, як її перебила Оксана.

- І у вбиральні, і на вулиці... - її те ж перебила знову ж таки Віка.

- І, навіть, за столиком тебе те ж не було.

- Аж раптом до нашого столика підійшов красень і попросив, щоб ми віддали твою сумку, бо ти їдеш додому і просиш вибачення, що залишаєш друзів не попрощавщись. - розказала Христя.