Частина 24 Передчуття

Прокинулась вже у себе вдома, на своєму ліжку, накрита ковдрою. 

- Що це мені таке страшне приснилося? - сама у себе питала я. - Боже, моя голова!

Підняла руки, щоб потерти скроні і вжахнулась. На руках багровіли сліди від ременя. Я різко сіла і стягнула з себе ковдру. На мені була вчорашня розірвана одежа, а голова розболілася ще більше. Повільно піднявшись з ліжка, проковиляла до ванної кінати. Стягнула понівечений одяг, оглянула синці на обличчі і розбиту губу, над якою вже хтось почаклував. Я здивувалася ще більше.

- Так це мені не приснилося? Хто ж тоді мій рятівник? І як я опинилася вдома? - не давали спокою моїй душі ці запитання.

Включивши гарячу воду, стала під струмені теплої води, за допомогою якої намагалася змити сліди вчорашніх побоїв і торкань, мацання брудними лапищами цих виродків. Мені було гидко та мерзенно. Тільки одне тішило, що на допомогу прийшли і врятували від ганьби. Хотілося подякувати спасителю, але я не знала хто це.

Вийшовши з душу, закуталася у махровий халат і направилася на кухню, щоб приготувати сніданок. На столі лежали на тарілочці мої улюблені круасани, а поруч записка.

"Наступного разу мене може не бути поряд, тому будь обережна! Все буде добре! Р.С. Якщо знадобиться допомога, дзвони." В кінці був записаний номер телефону і підпис Незнайомець.

Я була вражена. Він врятував мене, привіз додому та ще й купив мої улюблені круасанчики. Не хлопець, а принц на білому коні.

Заваривши собі кави, з задоволенням посмакувала залишеними солодащами й лягла відпочити. Одразу думками поринула у вчорашній вечір. Пригадалися радісні обличчя друзів та неприємні торкання цих виродків.

- Як добре, що на допомогу прийшов цей чарівний незнайомець! Якби не він, що би тоді було зі мною? - обдумувала я. - Шкода, що ти, Денисе, так далеко! - і простягнула руку до кулона з фотографією коханого. 

Але його там не було. Я схопилася, провела обома руками по шиї, але кулона не було. Тоді зірвалася і почала шукати серед подушок і ковдри свій подарунок. Як виявилося його там теж не було. Мене накрила паніка. Адже вчора ланцюжок висів на моїй шиї, де красувалася фотографія мого хлопця, а поряд з нею я вклала і своє фото. 

- Невже ті двоє поцупили в мене кулон? Тепер вони запросто мене впізнають. Господи, та ж вони почнуть шукати мене. Я ж їм так сподобалась. - мене накрила хвиля паніки.

Я скрикнула, коли мій телефон розлив трелі  по квартирі. 

- Алло! - схвильовано відповіла на дзвінок.

- Алло, донечко! Привіт! Як ти там? Як твій Денис? Дзвонить тобі? А ти за ним сумуєш? - почала завалювати мене питаннями мама.

- Привіт мамо! - засмучено промовила я. 

- Що сталося, доню! - перебила вона мене, турбуючись за мене. - Щось з Денисом? Він тебе кинув?

- Ні, мамо! З Денисом все нормально. - відповіла я їй і розплакалася у трубку.

- Доню, доню! Що ж тоді сталося? Може, щось на роботі? Чому ти плачеш? Скажи своїй матусі! Може я приїду до тебе?

- Так, мамо, приїдь, будь ласка. Мені дуже погано і страшно. 

- Я скоро буду, доню. Не переживай!

Поклавши слухавку, лягла у ліжко і накрилася ковдрою. Мене трусило від невідомості, страху за своє життя. Я молилася, щоб ті нелюди не знайшли мене. Адже наступного разу може ніхто не прийти мені на допомогу. Мимоволі, з цими думками я заснула. 

         На вулиці була хороша тепла погода. Я верталася додому з роботи. На землю спускався тихий літній вечір. Люди поспішали додому після важкого робочого дня. На небі з'явилися зорі і вийшов блідий місяць, який освічував вулиці, де не горіли ліхтарі. Я легкою ходою прямувала через парк додому. На диво навколо мене нікого не було, жодної живої душі. В парку було тихо і моторошно. Я здригнулася від цієї зловісної тиші. Раптом з боку, в кущах,  почула як тріснула гілка, а ззаду почали лунати чиїсь кроки. Спочатку  зраділа, що  вже не сама йду цим парком. На обличчі з'явилась посмішка і я обернулася. Позаду мене йшов один з нападників із клубу Ніколя. Він шкірився до мене і потирав свої грубі ручища одну об одну. Посмішка з мого обличчя враз щезла, і з'явилася гримаса страху, болю і огидності. Тоді я прискорила крок, повернула голову і врізалася в друга цього амбала Гришу, який одразу схопив мої руки і зубоскалився до мене.

- Нарешті ми тебе знайшли, мала! Ти нам винна один боржок. Ти не забула? 

- Так, так! Ми тебе довго шукали! Таку кралю гріх відпускати! Пам'ятаєш, це ж твій кулон? - показав мені один з громил подарунок Дениса і продовжив. –Може, як ти нам сподобаєшся, то будемо бачитися частіше? - продовжив Ніколя, знімаючи з мене сумку і піджак. 

Вдвох вони затягнули мене в кущі і намагалися роздіти. Я кричала як божевільна, вириваючись з їхніх лапищ, які накривали моє тіло. Несподівано на мій крик вибіг молодий хлопець і розпочав бійку з кривдниками. Розправившись з ними, він підійшов до мене і обійняв. Я заливалась слізьми, кричала, а незнайомець намагався мене заспокоїти.

- Не плач! Тихо-тихо! Я з тобою! - лунав його приємний оксамитовий баритон. - Не переживай, я тебе ніколи не залишу і не дам нікому скривдити! Все буде добре! Все буде добре! - продовжував повторювати мій спаситель, обіймаючи мене і сильніше притискуючи до себе. В животі, ніби взірвалися тисячі метеликів. На душі стало так тепло і спокійно. Навіть, з Денисом я не відчувала такого.