Частина 23 Небезпека

- Відпусти мене! - схлипуючи від жаху, протягнула я.  

- Не бійся, мала! Ми з тобою трішки пограємося і все! Не переживай тобі сподобається! - він все більше притягував мене до себе, загребав своїми величезними і грубими лапищами. 

Коли відчула, що він мене вже несе  в невідомому напрямку, а мої пручання та благання не впливають на цього амбала, то почала кричати. Я розуміла, що в клубі грає гучна музика і мене навряд чи хтось почує, тому до цього і мовчала, а навпаки, намагалася дипломатично розрулити ситуацію. Як я й передбачала ніхто не звернув увагу на мій крик. Деякі, які все ж таки оберталися, щоб подивитися, хто ж то пищить, бачили хлопця, який посміхався і тягнув дівчину. Вони, напевно, думали, що то дівчисько хильнуло більше потрібної норми алкоголю і не хоче йти з клубу, а її хлопець забирає додому. Ніхто з танцюючих і відпочиваючих не бачив того жаху, який був у очах бідолахи. 

Я молилася і плакала одночасно. Проклинала цей злощасний день, коли прийшла до цього клубу. Сили покидали мене. Руки почали опускатися від безвиході. Друзі залишилися позаду і, навіть, не бачили, що мене немає. На інших надії взагалі не було. 

Вириватися не виходило, кричати те ж не могла, так як мені закрили рот широчезною долонею. Спробувала вкусити свого кривдника, але в мене не вийшло.

- Що ж робити, що ж робити? - крутилося в мене в голові.

І ось я бачу перед собою двері чорного ходу. 

- Так от куди він мене несе! Це все відбудеться саме тут! Господи, допоможіть хто не будь! - молилася я, обливаючись гіркими сльозами.

- Не плач! Тобі сподобається! От побачиш! - промовив цей амбал і заржав, облизуючи висохші губи.

Нарешті цей громило пустив мене, виштовхуючи за двері клубу. Водночас почав розстібати свої штани, знімаючи ремінь, яким зв'язав мені руки, щоб не виривалась та не билась.

Шанси на втечу зрівнялися з нулем, коли за дверима мене до себе притягнув його приятель. Він був такий же здоровенний, грубий і п'яний. Від його перегару мене пересмикнуло і занудило. Мої викрадачі цього, навіть, не помітили. На їхніх обличчях грала посмішка переможців, адже у них в руках такий ласий шматок.

- Я так давно чекав цього, братан! - промовив один з них своєму другові. - А ти молодчина! Така краля! - продовжував захоплюватися мною приятель амбала, який виніс мене з дискотеки. 

З ще більшою силою почала вириватися, адже від самої думки про те, що вони зі мною можуть зробити мені було гидко.

- Допоможіть! - з ноткою відчаю і маленької надії викрикнула, осівшим голосом.

За це отримала сильного ляпаса. Губа і права щока занили від болю. Інстинктивно, захищаючись від кривдників підняла руки, ховаючи за ними обличчя. 

Сльози градом падали з моїх очей, щока горіла. Здавалося, цим двом чоловікам це все приносило задоволення. Вони оскалили зуби і розірвали на мені топик. Один з цих верзил простягнув свою лохмату ручищу до моїх грудей і міцно стиснув їх у долоні. 

- Боже, як неприємно! Денисе, де ти? Чому ти так далеко? - проносилось у мене в голові.

Поки один мацав мої груди, другий почав стягувати мої штани. Я пручалась як могла за що постійно отримувала удари. Губа тріснула, а в роті відчувся металічний присмак крові. Мені хотілося вмерти, провалитися крізь землю, щезнути звідти, тільки не бачити цих двох негідників, не відчувати ці ляпаси та удари, їхні руки на своїй шкірі.

Здавалося, пройшла ціла вічність після того, як мене вивели на хоздвір. Раптом двері чорного ходу різко відкрилися. З клубу вибіг якийсь хлопець і почав кричати до громил, щоб мене відпустили, на що вони тільки заржали і продовжили роздягати. Здавалося, їм було все одно. Вони тільки хотіли, як звірі, задовольнити своє фізичне бажання.

Через кілька секунд відчула, як один з моїх кривдників важко впав на мене непритомний, а другий кинувся в бій з рятівником. Поки вони билися, я намагалася вилізти з-під насильника. 

Сльози не переставали текти, очі застелила пелена. Від холоду, болю і жаху усю трусило. Якось спихнувши тіло негідника, відповзла подалі від того місця, заховавшись за урною зі сміттям. Сіла, притулилась до стіни і стала прислухатися до звуків. 

Оклемавшись від удару, встав перший чоловік, який був у відключці. Піднявшись на ноги, потер потилицю і почав шукати дівчину. ЇЇ ніде не було. 

- Далеко піти не могла! Зараз її знайдем, тільки розберемося з цим джедаєм! - промовив сам до себе чолов'яга. - Кінчай з ним Ніколя! - крикнув тепер уже до друга і ринувся в бій до свого товариша.

Знову почулися крики і удари об щось металеве.

- Слухай, Гришо! Це якийсь самурай! Давай лишимо його і заберемося геть! Чорт з тією дівкою! - говорив хлопець, що виволік мене з клубу. 

- Ти таку кралю знайшов! Як це залишимо? - пролунало питання кривдника Ніколя, а мені, наче ніж у спину встромили. - Тоді її треба буде знайти і віддати їй всю свою любов! - продовжив розмову в ході бійки товариш, отримуючи в цей час стусани.

- Знайдемо! Іншим разом з нею розважимося! - відповів Гриша другу, захищаючись від кулаків рятівника.

Коли це почула, то мерзенний холод поселився у моїй душі. Мені пощастило, що якийсь хлопець вибіг на хоздвір і врятував мене. Але відчуття того, що ці амбали можуть знайти і порозважатись зі мною лякало.