Частина 17 Спокійний день

Не встигла я зайти в квартиру, як почула акорди моєї улюбленої мелодії. Це сповіщував мене про дзвінок  телефон. Піднявши трубку я почула до болі знайомий голос:

- Привіт, кохана! Скучила за мною? 

- Привіт! Нарешті ти подзвонив! Мені так бракує тебе! - протягнула жалібно я до коханого.

- Як ти там поживаєш? Як твої справи? - не переставав питати мене мій хлопець.

- Погано! - похнюплено сказала і продовжила, - Мені тебе не вистачає! Зі здоров'ям все гаразд, на роботі... - і я зробила невелику паузу, пригадуючи сьогоднішній божевільний день. Я не хотіла турбувати Дениса тим, що відбулося на роботі. Знаючи його запальний характер, можна було з впевненістю сказати, що він примчить одразу, де б він не був.

- Що на роботі? - запитав юнак. - Щось сталося? Скажи мені! - зажадав Денис. - Твій шеф до тебе добре відноситься?

- Так.- швидко випалила я.

- Чи він до тебе приставав? Він же знає, що мене не має в місті.

Я мовчала і не наважувалася йому розповідати. А точніше, боялася його реакції.

- Лєро! Сонечко! Скажи мені! Ну, будь ласка. Так, він чіплявся до тебе?

Нарешті я не витримала і потік солоних сліз полився по моїх щоках, а Денис почув мої схлипування.

- Кохана! Що він тобі зробив? Я приб'ю його, коли приїду. Будь впевнена! А приїду досить скоро. Як він осмілився ображати мою кохану? 

- Денисе, все добре. Ми з ним вже все вирішили і нічого такого не було. Просто почав чіплятися не доречно. Ось і все! Нічого страшного не сталося. Вбивати за це людину не потрібно! - почала захищати свого начальника, продовжуючи схлипувати.

- Як це не сталося? Цей імбіцил образив тебе, чіплявся і довів до сліз! А ти кажеш нічого страшного не сталось? Чи я чогось не знаю? Може ти щось приховуєш? Може ти там з ним шашні крутиш поки мене нема?

- Денисе, що ти таке кажеш? Що з тобою? Ревнощі геть увесь розум тобі затуманили? Ти же знаєш, що я кохаю тебе і ніколи... Чуєш! Ніколи не давала тобі приводу сумніватися в собі. То як ти міг про мене так подумати?

- Пробач, будь ласка. Я перегнув палицю. Просто я далеко від тебе і не можу тебе обійняти, приголубити своє сонечко. Я хочу опинитися зараз біля тебе. Витерти твої сльози, втішити тебе.

- Я теж хочу в твої обійми. Хочу розтанути в твоїх теплих і водночас міцних руках.

- Не переживай!!! Потерпи трохи. 

- Ого! Трохи!? Цілий рік? Чи може? - не встигла закінчити фразу як Денис мене обірвав.

- Може... Може випаде можливість приїхати на вихідні....

- Ураааа!!! Нарешті я зможу тебе побачити!!! - радості не було меж.

- Тож чекай на мене! 

- А коли ти приїдеш? Може зустріти в аеропорту?

- Ні, не треба! Це буде сюрприз! Добре, сонечко! Іди лягай спати! На добраніч, кохана!

- На добраніч, коханий! Солодких снів! - побажала я наостанок.

З цими словами мрійливо лягла на диван і знову задивилась на кулон. Здавалося, що все встає на свої місця і життя знову приносить радість і задоволення. Втомлена, але щаслива з кулоном у руці я заснула.

Прокинулась вранці від вібрації свого телефону. Мені прийшло повідомлення. Я протягла руку до телефону і подивилась на екран. Там висвічувалося СМС від Оксани:

"Ти не забула куди сьогодні ми йдемо? То я тобі нагадую! Не забудь одягти плаття.))))"

- О, дякую! - промовила вголос я. - Ти ж мені ніколи не даш про це забути!

Я сонно встала з ліжка і потягнулася. Вирушила до ванни, щоб привести себе в порядок. Після водних процедур одягнула свій улюблений жовтий сарафанчик. З шафи витягла клатч і туфлі під його колір. Зробила зачіску і вибігла з дому. Я знала, що в мене є ще час, щоб забігти до кав'ярні за смачнющою кавою. Коли йшла до автобуса, подумки дякувала подрузі Оксані за її своєчасне повідомлення. Адже завдяки йому я маю можливість посмакувати своїм улюбленим напоєм.

І ось вже на півдорозі до кав'ярні я згадую, що неодноразово тут зустрічала незнайомого красеня. 

- Чи зустріну я його сьогодні знову? - промайнуло в моїй голові. - Та навряд чи! - сама собі і відповіла. - Пару разів - це всього навсього збіг обставин. Таке буває. Я ж не можу зустрічати його кожен де....

Не встигла я собі відповісти, як побачила, що назустріч мені йде той самий хлопець, про якого я щойно думала. Наші погляди зустрілися, а по тілу пробіг електричний струм. Серце почало калатати з неймовірною швидкістю і не хотіло сповільнювати темп. Його голубі очі заворожено дивилися на мене, а рот розтягнувся в чарівній посмішці. Мимоволі те ж посміхнулась у відповідь і зніяковіло опустила очі. 

Пройшовши повз нього, я обернулася, щоб подивитися йому у слід і побачила, що і він обернувся. Моя посмішка зробилася ще ширшою від задоволення. Мені була приємна така увага незнайомця. І вся ця ситуація була кумедною.

- Чому він так на мене дивиться? - подумала я. - Може у мене щось на обличчі? - захвилювалась і досягнула дзеркальце.

Подивилась на себе, але нічого зайвого чи стороннього не помітила, стиснула плечима і, посміхнувшись своєму зображенню, зайшла всередину. Замовила каву, і очікуючи, поки її приготують почала роздивлятися по сторонам.