Частина 15 Розмова

Денис підтюпцем підійшов до мого ліжка і нахилився до мене. Я відчула його приємний запах. Хотіла розплющити очі, щоб побачити його, заглянути йому у вічі і почути, що він скаже у своє виправдання. Чомусь очі не хотіли відкриватись, а руки не слухались. Я спробувала щось сказати. А почула тільки якийсь стогін. До мого чола доторкнулося щось холодне. Спочатку я не розібрала що саме. Коли почула схвильований крик коханого, то зрозуміла, що то була його рука. 

Чомусь він кликав мою маму і просив, щоб та, в свою чергу, викликала "швидку". З його вуст виривалися слова, які допомогли усвідомити, що в мене жар і висока температура.

- Так от чому я не змогла відкрити очі, підняти руку чи промовити хоч слово цьому негіднику. Коханому негіднику. 

Я все ще була у свідомості, але не могла ні чим ворухнути. Нарешті приїхали лікарі швидкої допомоги. Вони оглянули мене і повезли до лікарні. 

Усю дорогу поряд зі мною, не відриваючи від мене руки, сидів Денис. Він міцно стискував і неодноразово цілував її. Щось шепотів губами і просив триматись мою маму. Як не крути, але в даній ситуації хоч все це лихо і сталося по його вині, цей хлопець був біля мене і підтримував мою дорогу матусю. 

У мене виявилося запалення легень. Тому біля двох тижнів я пролежала в лікарні. Денис весь свій вільний час проводив зі мною. Але про інцендент в той вечір нічого не говорив. 

Я постійно прокручувала в голові побачене у тому магазині. Хотіла поговорити про це з хлопцем, але ніяк не наважувалася. Бо знала, що все може закінчитися і залишуся одна в цій палаті. Тому чекала одужання і виписки з лікарні.

Нарешті лікар повідомив, що моєму життю і здоров'ю нічого не загрожує, і що мене виписують. Тоді я зібралася, і повернувшись додому, вирішила поговорити з Денисом. 

Коли він мене поклав на ліжко в моїй кімнаті, я схопила його за руку і пильно глянула  у його очі.

- Я довго не могла розпочати цієї розмови. Але це мені необхідно! - розпочала я.

Він дивився на мене великими і серйозними очима. Помітила як в них промайнув страх. Значить я схопила його за живе.

- Скажи мені, будь ласка, де ти був в той вечір, коли я опинилась в лікарні? - зупинилась, чекаючи його пояснення.

Денис ніжно глянув на мене і опустив погляд. В руках щось невпинно крутив, але я не надала цьому значення.

- Чому ти мовчиш? Скажи мені, де ти був? Що за невідкладні справи були у тебе? - стояла я на своєму, але не розкривала усього, що я бачила. Мені хотілося, щоб він сам усе розповів. Але чомусь мовчав. 

Я спробувала доторкнутись до його руки. Та він вирвав її. Встав з ліжка і почав ходити по кімнаті назад - вперед. Мені здалося, що він бореться сам з собою. 

- Пробач мене, будь ласка! - почав він, не перериваючи ходіння. - Мені дуже соромно перед тобою. Я вчинив дуже погано і залишив тебе в той вечір саму. Це все моя вина, що ти отримала запалення легень. - продовжував Денис, не зупиняючи ходи і все так ігноруючи мій погляд. - Не знаю, що на мене найшло. В мене були справи, які доручив мені батько. Я їх успішно виконав. А потім зайшов в один магазинчик, де побачив чудовий браслет і вирішив тобі купити. В цей час ти мені подзвонила і .... - замявся він, підбираючи слова. - ... і я ... я ... не хотів, щоб ти.... щоб ти про ... нього дізналася..... Тому вирішив сказати тобі, що ще зайнятий. 

- Невже? - недовірливо запитала я. - Тому і фліртував з тією брюнеткою? - випалила я і впилася в нього злісним поглядом. Денис здригнувся і перелякано подивився на мене.

- Що? З якою брюнеткою?

- Не прикидайся! - злісно кинула у відповідь. - Я бачила тебе в той вечір у магазинчику. Чомусь браслета в тебе не було. За те мило їй посміхався, просив почекати в той час, коли розмовляв зі мною.

Його здивуванню не було меж. Хлопець стояв з роззявленим ротом, величезними очима, які дивилися на мене, а обличчя виражало цілу гамму почуттів: від здивування до розчарування. 

- Що ж тепер ти скажеш в своє виправдання? - метаючи люті погляди в його сторону, вигукнула і стала чекати пояснень. В мені бушував ураган, тайфун, смерч. Називайте, хто як хоче, який міг знести все на своєму шляху. 

- Я тобі не брешу! - ледь промовив Денис. - Я дійсно купував тобі браслет. Ось він! - і простяг до мене оксамитову коробочку, в якій красувався браслет з кулончиком Купідона. - Але ти права, я винен в тому, що дійсно фліртував з дівчиною, яка мені допомогла вибрати тобі подарунок. Наостанок я подарував лиш їй свою посмішку... і номер телефону не залишав! - викинув він, ніби очікуючи, що саме зараз я про це хочу сказати.

Примруживши очі, подивилась спочатку на його сюрприз, а потім на нього. Денис не брехав, принаймні так здалося мені. Його очі виказували страх і тривогу.

- Так тому ти прийшла додому вся мокра і, навіть, не спробувала ні де сховатися. - вигукнув він і сів на крісло, приголомшений своєю здогадкою. - Я весь час ламав голову, чому ти не сховалась від потоку води. І ось вона причина цієї твоєї впертості, яка до речі, могла коштувати набагато більше, ніж ти заплатила. Ти розумієш це? - рявкнув на мене мій хлопець. 

Я лише похитала в знак згоди головою і продовжила мовчати.

- Із-за своєї фантазії ти ледь не вбила себе! Що у тебе твориться в голові? Я тебе не розумію! Як ти могла подумати, що я тобі зраджую? - продовжував несамовито кричати на мене Денис. - Так, пофліртував! І що з того? Це вже не привід для зради! Що ж ... Що ж ... я б робив без тебе? - знесилено вимовив і впав до моїх ніг цей худорлявий юнак. Оповив мої коліна і поклав на них свою голову. - Добре, що все обійшлося! Хоча було витрачено стільки нервів та сил!.... - промовив, дивлячись у порожнечу, немов би запитуючи у когось. 

Я мовчки гладила його голову. З очей почали капати гарячі сльози. 

- Що ж я накоїла? - сама себе питала і не могла знайти для себе виправдання. -Невже це було того варте? Що ж сама винна! Чому не запитала у нього? Чому одразу не сказала правду? Чому не зайшла в той магазин? А тепер.... Що ж робити тепер? Вірити йому? Чи вигнати геть? - перебивала одна думка іншу.