Частина 14 Спогади

Одного разу, коли я поверталася з пар додому, то затрималася у бібліотеці, де просиділа над книжками аж до самісінького вечора. Не помітила як поступово розходилися студенти, а бібліотека ставала пустою. В залі залишилась остання. Бібліотекарша, збираючись додому, попросила мене закінчувати і покинути читальний зал.

На дворі була пізня осінь. Небо затягнуло хмарами. Уже давно стемніло і скрізь горіли ліхтарі, які освічували вулиці пішоходам. Дув холодний пронизливий вітер, який безжалісно тріпав голе віття дерев. Наближалася зима. Здавалося, що от-от поллється дощ чи почне падати мокрий сніг. 

Якомога сильніше закутавшись шарфом і засунувши руки у кишені свого пальто, я вирушила додому. По дорозі весь час намагалася додзвонитися до свого хлопця, але він чомусь не брав слухавку. Я не знала в чому справа. Ми домовлялися, що після пар зустрінемося. На жаль, я не перетелефонувала йому, а замість того направилась до читального залу бібліотеки, бо викладач англійскої мови і літератури задала нам підготувати ессе про видатного англійського письменника Вільяма Шекспіра. 

Вирішила подивитися у вітрину магазина, щоб поправити шапку і застигла на місці. Я не могла поворушитися від побаченого. Всередині магазинчика стояв Денис і мило бесідував з якоюсь незнайомою дівчиною. Вона, в свою чергу, посміхалася йому у всі свої тридцять два зуба, кивала головою і щось наспівувала йому на вушко. Я закрила очі, порахувала до десяти і знову подивилася всередину. Все, що  побачила до цього, не змінилося. Спочатку подумала, що обізналась і мені це все тільки здається, тому і закрила очі. Але це був не сон і мені не примарилося. Денис дійсно стояв в магазині і фліртував з красивою дівчиною. 

Мені стало неприємно на душі. Захотілося звідси втекти, заховатися від усього світу, закритися в шафі і просидіти там доти, доки біль не припиниться. А потім, мов метелик випорхнути у світ, не думаючи більше ні про що. Але я не зрушила з місця, а навпаки ще більше притулилася до скла, щоб роздивитися цю картину ближче. 

- Що ж, сама дала йому привід фліртувати. - злилась сама на себе. - Чому ти йому не передзвонила? Ось зараз би сиділи десь разом і насолоджувалися обіймами один одного. А тепер приходиться спостерігати за ... - не встигла доказати свої слова, як побачила, що Денис повернув голову в мою сторону. - Ой, що робити? Він же мене побачить? – розхвилювалася не на жарт. - Ну, і правильно! Навіщо він фліртує з іншими якщо в нього є дівчина! - з'явилася одразу інша думка.

І я уявила: як відкриваю двері цього магазинчика і  заходжу всередину мило посміхаючись усім довкола. Спокійною ходою підходжу до цієї парочки і впиваюся несамовитим поглядом в свого хлопця. Потім переводжу холодний, безжалісний і ненависний зір на конкурентку. Ледве стримуюсь, щоб не вчепитися у її волосся і не вирвати його разом з її білими зубками. І звичайно, як перможець беру свій трофей і виходжу із зали з високо піднятою головою під руку зі своїм хлопцем. Думаю, після цього йому більше не заманеться ні з ким фліртувати.

Стряхнувши декілька разів головою, приборкала свою фантазію. Я навпаки, не хотіла, щоб мене помітив Денис. Мені було цікаво, що ж він буде казати в своє виправдання. Одне з питань, яке мене хвилювало, не давало спокою: Чи буде він мені брехати чи скаже правду?

Тому, не довго думаючи, витягла з сумки мобільний телефон і набрала номер коханого. Після довгих гудків нарешті почула голос кароокого хлопця. Через скло побачила, що він посміхнувшись незнайомці відійшов в сторону і підняв трубку.

- Алло! - вяло протягнув шатен.

- Привіт, котику! - ледь стримуючи свій гнів, мило промовила до нього.

- Привіт кохана! Ти вибач, що я тобі не зателефонував. В мене виникнули певні справи, які терміново слід було вирішити.

- Аааа! - протягнула я і продовжила далі, - В мене те ж були невирішені питання. Але я вже звільнилась. Може ти мене зустрінеш? - з надією в голосі проторохкотіла і стала чекати його відповіді, не відводячи погляду від його постаті.

- Еее... Ти знаєш, напевно зараз не вийде зустрітися. - промовив він і обернув голову до незнайомки. Вона стояла біля прилавку і, розмовляючи з продавцем, постійно поглядала на Дениса. А коли він обернувся, кокетливо посміхнулась і помахала рукою. Хлопець у відповідь на такий прояв емоцій подарував свою фірмову посмішку, яку я так люблю і підняв вказівний палець вверх, показуючи, що йому потрібна ще хвилина.

- Ти ще зайнятий? - перепитала я. В душі вирувала ціла буря, яка, вирвавшись, змогла б нанести шкоду багатьом людям. Тому я намагалася тримати себе в руках.

- Так. Мені ще треба годинку для вирішення моєї проблеми. Кицюню, не чекай на мене, іди додому. Я скоро до тебе прийду. Я люблю тебе! Цілую! - і повісив слухавку.  

Я стояла приголомшена, не здатна, навіть, поворухнутися і спостерігала за своїм хлопцем. Зненацька небо розплакалося. І на землю почав падати сильний дощ. Його струмені били мене по обличчю і перепліталися зі слізьми. Я дала волю почуттям. Не думала, що мій коханий так поступить зі мною. Мене душили сльози, а в грудях клекотала наростаюча біль. 

По вулицях бігли потоки дощової води в перемішку з брудом і глиною. Вони створили непрохідну річку, яка текла вниз до каналізації. Вітер все не вщухав і розійшовся ще сильніше. Дощ періщив по дахах будинків та автівок, утворюючи незвичайний ритм. Перехожі, яких ця негода застала несподівано на вулиці, тікали, ховаючись від вечірньої зливи. Деякі бігли до кав'ярні, щоб в сухості пересидіти дощ, інші тиснулися під балконами або під під'їздами чи при вході в магазини. В таку погоду таксі було на розхват. Ніхто не хотів мокнути під холодними потоками води. 

Я йшла вздовж дороги, не зупиняючись і проводжала поглядом перехожих, які тікали від дощу. Мені було байдуже. Ця негода заспокоювала. Всередині в мене творилося щось схоже. 

Дійшовши додому, на порозі зустріла свою маму. Вона кинулася до мене і завела в дім. Швидко зняла з мене мокрий одяг і, не питаючи нічого, поставила під гарячий душ. Вона зрозуміла, що щось сталося. Але не хотіла мене турубувати своїми питаннями і робити ще боляче. Тому вона турботливо як квочка з курчатком поводилася зі мною. Після душу переодягнула в теплий одяг і закутала у ковдру.