Частина 10 Сон

Поки ми розмовляли з незнайомцем, я не помітила як дійшла до свого будинку і відкрила двері квартири. Тут було мило і затишно. Але чогось бракувало.  Квартира як і я виглядала самотньою і одинокою. Мені стало на душі сумно і тоскно. Закортіло у обійми коханого. Та, на жаль, він від мене зараз дуже далеко. Тому моя рука одразу схопилася за кулон, нагадуючи мені про нього. Добре, що я зараз розмовляю по телефону з Сашею. Якби не його голос я би, напевно, ридала в подушку, не в силах подзвонити коханому Денисові.

- Я така стала сентиментальна! - вголос промовила я.

- Чому стала? - здивувався Олександр.

- Не знаю. - знизуючи плечима, відповіла я. - Я такою раніше не була. А тепер от прийшла додому і так мені стало сумно і одиноко, що ледь не розревілася. Дякую тобі!

- За що? - не зрозумів мене хлопець.

- За те, що мені зателефонував. Ну, не за те, що саме мені дзвонив - почала виправдовуватись, - а за те, що випадково набрав мій номер. Мені приємно з тобою говорити. І я не так сумую за своїм хлопцем. - пояснила Саші.

- Нема за що! - відповів той. - І тобі дякую за чудову пораду. Я обов'язково нею скористаюся. Вибач, за не скромне питання. А де твій хлопець і чому ти сама?

- О! Він поїхав у відрядження в Польщу аж на цілий довгий рік. Уявляєш собі! За весь час, що ми з ним зустрічаємось так на довго він ніколи мене не залишав. Тому для мене це дуже не звично: і сумно, і лячно. А коли це він там знайде собі іншу? Що буде зі мною? Розумієш, ми з ним разом уже 5 років. Але так він і не сказав мені тих заповітних слів, на які чекає кожна дівчина. А тягти силоміць його до шлюбу я не хочу. Він постійно каже як мене сильно кохає, але продовження і узаконення стосунків не хоче. Тому твої слова мене так зачепили.

- Тепер я розумію тебе і чому ти так накинулась на мене на початку нашої розмови. Не переживай все буде добре. Якщо він дійсно тебе сильно любить, значить він не залишить тебе. Будь впевнена в ньому і довіряй йому.

- Ти правий. Але він так далеко, невідомо де і з ким.

- Не бери в голову. Все буде добре. Думай тільки позитивно. - підбадьорював мене Сашко.

На такому побажанні ми попрощалися і побажали один одному чудових і солодких снів. Саша ще раз просив дозволу мені телефонувати в разі, коли йому знадобиться моя допомога чи порада. А я, в свою чергу, те ж обіцяла, що якщо в мене виникнуть труднощі чи стане тужливо, то обов'язково йому подзвоню.

- Дивно! - думала я після завершення цієї чудернацької розмови. - Що ж це я так розговорилася з зовсім незнайомою мені людиною та ще й з хлопцем? - питала саму себе. - От якби тут був Денис такого б не сталося. Мені б не було коли сумувати, а вся моя увага була б прикута до коханого. Щось сьогодні я геть розклеїлася! Фу! Ганчірка! Візьми себе в руки! На кого ти стала схожа? - злісно запитувала сама себе.

З цими думками включила гарячу воду і залізла під "тропічний" душ. Вода змивала з мене втому і очищала мої думки. Після душу мені стало легше і зі спокійною душею лягла спати. Навіть, не згадала про те, що за цілий день ні разу не зателефонував мій коханий і не запитав як я тут без нього, і не побажав мені на ніч солодких снів. Все це якось відійшло на задній план. Я закрила очі і почала снити яскраві сни.

Лагідно світило сонце. По синьому небу пропливали хмаринки. З ними наввипередки летів за вітром різнокольоровий повітряний змій. Він рвався з моїх рук у небо, ніби просив мене відпустити його туди у височінь, ближче до хмаринок. А я бігла босоніж по зеленій траві вперед і не звертала увагу на його "прохання", міцно стискаючи у своїх руках. 

"- Дивись, тато! - кричала весело я. - Він мене просить відпустити його в небо! Але я не хочу. Він мені дуже подобається. Змій такий різнокольоровий та яскравий! Дивись як він летить! -щебетала радісно.

А тато дивився на мене з посмішкою на вустах і радів разом зі мною.

- Так, я бачу, доне! Він дійсно гарно летить. Але якщо він "просить" тебе відпустити, то не тримай його. Дай йому свободу. Ти ще будеш щаслива. Твоя доля знайде тебе! - промовив мій тато і я обернулась до нього, щоб заперечити. Але те, що я побачила вразило мене і ввело в шок. 

На мене, замість мого батька, дивився мій коханий Денис. І оксамитовим голосом Саші благав, щоб я відпустила його - повітряного змія у небо.  Я не могла поворухнутися і ще міцніше стискувала мотузок, який ще дужче намагався вирватися з моїх рук. Але раптом якась незнайома дівчинка підійшла до мене. Вона уважно роздивлялася мого повітряного змія. 

- В тебе гарний змій! - весело сказала вона. - Чому ти з ним не граєш, а стоїш на місці? - продовжувала вона запитувати, а я не могла їй нічого відповісти, тільки дивилась в її великі сірі очі. - Дай мені з ним погратись, якщо ти стоїш. - впевнено вимагало сірооке дівча.

- Ні, не дам! Він мій! - відрубала я.

ЇЇ очі враз наповнились сльозами, але жодна з них не витікла. Дівча тільки шмигонуло носом, подивилось ще раз на мене і розвернулось. Я думала, що це настирне дівчисько залишить мене і піде геть. Але виявилося не так як мені гадалося. Зненацька дівчинка з сірими очима повернулась до мене і, не питаючи нічого, підійшла впритул. Уважно подивилась мені у вічі і, не сказавши більше ні слова, вихопила з моїх оціпенівших рук іграшку, і почала тікати. Я так і стояла на місці, дивилася у слід дівчинки та мого іграшкового змія, який граціозно летів за вітром. А з очей текли гарячі сльози. Мене, маленьку дівчинку, образили, забрали улюблену іграшку. І тато не захистив і не прогнав нахалку. Несподівано мене хтось обійняв за плечі, притягнув до себе і тихо прошепотів на вухо:

- Не переживай так за іграшку. Значить так воно і має бути. Відпусти і не шкодуй. Все буде добре! 

"Все буде добре!" - ехом відгукувались слова незнайомця, який обіймав мене уві сні. І одразу спливали слова, сказані напередодні, уввечері, перед сном Олександром.     

- Все буде добре!!!