Частина 9 Неочікуваний дзвінок

Вихідні пройшли швидко. Не встигла й оком кліпнути, як прийшов понеділок. Знову мене зі сну вирвав мій будильник. Прокинувшись, привела себе в порядок, одягнулась і вирушила на роботу. Сьогодні вирішила не заморочуватися над своїм зовнішнім виглядом, щоб мій начальник по менше до мене чіплявся. Тому натягнула на себе джинси, фіолетову блузку з коротким рукавом і такого ж кольору балетки. Виходячи з квартири, схопила ключі і сумку. Швидко вилетіла з під'їзду, ледь не збивши з ніг свого сусіда поверхом вище Миколу Трохимовича, чоловіка в поважному віці, який частенько любив посидіти на лавочці та годувати голубів. Я чемно вибачилася, привіталася і побігла далі. Чомусь сьогодні мені так не хотілося вставати на роботу, що я перевела будильник і знову заснула. А коли прокинулася, то побачила, що якщо не вийду через 15 хвилин, то запізнюсь на автобус і відповідно на роботу.

Через сквер я промчала як куля. Підбігши до зупинки помітила, що від'їхав  якийсь автобус, номер якого, звичайно, розгледіти не встигла.

- Що за день такий? І треба було мені проспати? Чому не встала раніше? - сама себе сварила я. 

Повернула голову і побачила номер маршрутки, на яку так бігла.

- Фухххх! - полегшено зітхнула, зайшла всередину і плюхнулась на сидіння. - Ура! - подумки кричала я. - Хоч не запізнюся! Шкода, що за кавою не забіжу.

Доїхавши до своєї зупинки, вийшла з автобуса і направилась до офісу. Раптом мої очі побачили знайомий вираз обличчя, а по тілу розійшовся електричний струм. На мене дивилися пронизливі голубі очі молодого брюнета. Я не могла відвести від них погляду, ніби заворожена. Проходячи повз нього, все ж таки опустила голову для того, щоб подивитися під ноги. Адже впасти в такий момент було би недоречно. В мені бурлили, здається, дірку. Повернувшись, помітила, що хлопець також обертається і дивиться мені услід. Пройшовши ще кроків з десять, завернула за будівлю і обірвала цей незвичайний електричний зв'язок. 

Ось я уже в офісі. Всю дорогу мої думки були приковані до цього хлопця. Його риси обличчя були мені знайомі.

- Я його десь уже бачила. - говорила сама до себе. - Ну, звичайно, бачила. В суботу перед кав'ярнею, коли ти забігала за кавою. - нагадувала мені моя пам'ять. - Це так. Але він мені зустрічався раніше. От би пригадати, де?

В мене хороша пам'ять, але обличчя людей з якими знайомлюсь запам'ятовую гірше. Ось і зараз, ніяк не можу пригадати, де бачила цього юнака.

Ці роздуми супроводжували мене цілий робочий день. Образ брюнета не хотів покидати мене. Попрощавшись з колегами після завершення  робочого дня, не поспішаючи пішла додому. Я знала, що вдома мене ніхто не чекає, що Денис в Польщі, тому мені немає куди поспішати. З світу думок вирвав мене телефонний дзвінок.

- Привіт! - почувся приємний голос.

- Привіт! - здивовано відповіла я. Адже не подивилась на номер, який телефонував і одразу підняла слухавку.

- Як там, моє сонечко? - ніжно поцікавився співбесідник.

- Добре! - коротко відмовила, намагаючись розпізнати голос. Але ніяк це не вдавалось зробити. Власник чудового оксамитового голосу не спадав на думку. 

- Це незнайомець. Він, певно, помилився номером. - про себе подумала я.

- Вибачте! Ви скоріш за все помилилися номером. - ввічливо промовила до співрозмовника.

- Сонечко! Ну, перестань! Що за жарти? Я розумію, що тебе образив. Та не треба вже так себе поводити, ніби ми чужі і незнайомі люди. Подивися на це з іншого боку. Ми лишень недавно познайомились і пару разів були на побаченні. Скажи, що уже треба йти одружуватись?

Я сповільнила ходу і слухала його, роззявивши рота. 

- Невже є такі дівчата, які одразу тягнуть чоловіка до ЗАГСу? - запитала сама себе. А виявилося, що промовила це вголос. На що почула стверджуючу відповідь:

- Так, є! Без образ, ти одна із них. 

- Неправда! - викрикнула і намагаючись себе захистити, почала свою тираду. Навіть не помітила, що розмова була зовсім не про мене, я всеодно твердо відстоювала свою думку.

 -  Я не така, як ти думаєш! Ти зовсім мене не знаєш! Ти стверджуєш, що всі дівчата такі. А я одна із них? А як ти зміг зробити такі висновки? В тебе багато було дівчат? І всі вони вішались на тебе і тягли одружуватися? Я вважаю, що якщо ти добре не знаєш людину, то не можеш довірити їй своє життя і майбутнє. А як за пару побачень вже можна хотіти одружуватись? Тим більше з таким хлопцем, який надто високої думки про себе!

- Ні, не було в мене багато дівчат! - викрикнув він. - Ти знаєш, що в мене до тебе була одна дівчина, яка мені зробила дуже боляче. - захищався він від моїх слів, - І чому ти думаєш, що я про себе високої думки? Мені, здається, що на побаченні ти говорила зовсім інакші речі про мене. А що тепер змінилося? Вибач, але я думаю, що хлопець повинен освідчуватися  дівчині, яку всім серцем щиро кохає і без якої не уявляє свого життя. Я тебе ледве знаю, а ти вже мрієш про весілля зі мною?

Я була вражена його відповіддю. Мені, здавалося, що я сплю і ось-ось мене хтось розбудить. Але цього не було. Хлопцеві треба було щось казати у відповідь. А мені бракувало слів. Адже я зрозуміла, що дала волю почуттям.  Я не змогла встояти перед такими для мене болючими словами, що  вішаюсь на хлопця і намагаюся його на собі одружити. Я знала, що вони були не для мене. Але моя підсвідомість вирішила відповісти самій собі на таке висловлення, хоч, навіть, і не в мою адресу. Бо це питання мене дуже хвилювало і не давало спокою. Я якраз не хотіла бути такою дівчиною, яка тягне свого коханого до алтаря. Але вже ми з Денисом досить довго зустрічаємося, а він все тягне і тягне з весіллям. А пропонувати йому свою руку і серце самій не позволить мені ні моя совість, ні виховання, а тим більше, моя мама. Тому так боляче для мене відгукнулося це питання незнайомого хлопця, на якого я накинулася як бульдог на кістку.