Частина 8 Розмова з коханим

- Чому він не відповідає? Може щось сталося? Він же обіцяв, що як тільки прилетить, то одразу мені передзвонить. Але цього я так і не дочекалася! - схлипувала і скаржилася на свого хлопця подрузі Оксані.

- Ну, не бери погане в голову і близько до серця! Може... - не встигла вона закінчити, як одразу її перебила.

- Може він не долетів? Може літак розбився? Ти сьогодні дивилась новини? Там про це нічого не говорили? - засипала питаннями бідну дівчину.

- Та ні! Заспокойся! Про літаки в новинах не було жодного слова. Отож, можна зробити висновок, що він досить вдало долетів. - заспокоювала вона мене.

- Добре. - погодилася з нею. - То чому ж тоді не перетелефонував? - все ніяк не могла вгамуватися я.

- Ну зачекай ще трохи. Може в нього сіла батарея чи вкрали телефон? - припустила Оксана.

- Дійсно, може й так! - прийняла її думку і трішки заспокоїлась. 

- Вибач мене, Оксі! - розчаровано промямлила у трубку. - Він лиш сьогодні відлетів. Я ще не звикла до його відсутності. А ще й шеф щось замислив. Уявляєш, мене після роботи підвіз і запросив погуляти чи повечеряти! - не витримала і проговорилася подрузі.

- Ого! Нічого собі! - здивовано вигукнула вона. - Ти будь обережна! Я хвилююсь за тебе. Може мені якось заїхати до тебе? Потеревенимо? 

- Дякую за турботу! Буду триматися! Звичайно, приїжджай у будь-який час. Ти знаєш, що я завжди рада тебе бачити. Слухай, а може нам якось у мене зібратися на дівочу вечірку? - запропонувала круту ідею.

- О! Це взагалі було б класно! Відірвалися би по повній! Треба дівкам сказати і домовитися про день. - Оксі з радістю пристала на мою пропозицію і ствердила, що збере всіх на певний день. Коли саме це відбудеться запевнила, що повідомить завчасно.

Ми ще трішки побалакали з нею про роботу та наших батьків. Вона розповіла, що ходить на аеробіку і запросила мене відвідувати спортзал з нею, щоб їй не було так сумно, а також, щоб я відволіклась від думок про Дениса. Я обіцяла, в свою чергу, подумати про це. Також нагадала про виставку, яка буде проходити в музеї під відкритим небом у середу. Не забула замовити слівце за клуб, до якого Христя планувала повести всіх нас в п'ятницю, і подарунок, який маємо приготувати нашій подрузі у зв'язку з її днем народження. Тому домовилися про це поговорити в середу, а тоді в четвер прошвирнутися по магазинам, щоб вибрати щось достойне уваги. 

Попрощавшись на цих словах, я відкинулась на подушку головою, відкрила повідомлення і почала створювати нове, щоб написати коханому. Одразу зазвучала мелодія і на екрані з'явився до болі знайомий номер. Не обдумуючи, швидко підняла трубку і міцно притиснула до вуха.

- Алло! Сонечко! Пробач мене, будь ласка! - одразу почулося на тому кінці. - Вибач, вибач, вибач! Я ніяк не міг тобі передзвонити, адже як тільки прилетів, то побачив, що телефон виключений, а поряд не було зарядки. - почав виправдовуватися Денис.

- Алло! Я ... Я не могла ... То ... Чому?... - не давав мені вимовити жодного слова мій хлопець. Він намагався пояснити чому від нього не було жодного дзвінка і заспокоїти своє сонечко. Тому я закрила рот рукою і почала слухати.

- В аеропорту мене зустрів робочий, колега по офісу в Польщі і одразу відвіз на зустріч з начальником їхнього відділу, щоб ввести мене у курс справ. Після цього я думав, що поїду в готель, досягну з чемодану зарядний пристрій і насолоджуватимуся розмовою з тобою. Але сталося не так як гадалося. Мені повідомили, що слід поїхати на званий вечір, в честь співдружності народів - після цих слів він тихенько захихикав, -  і злиття двох фірм в одну. Ось тепер ти усе знаєш. Ти вибачиш мене? - з розпачем у голосі промовив коханий.

- Так, звичайно! Я тебе пробачу! Але більше так не роби! Я дуже хвилювалася за тебе і місце собі не знаходила! - ображено сказала і закусила губу, щоб не розплакатися. - Я, навіть, Оксі дзвонила, щоб вона мене заспокоїла. До речі, вона тобі передавала привіт. Просила, щоб я на тебе не кричала і те ж припускалася думки, що в тебе сіла батарея. - вже спокійніше продовжувала розмову.

- Ось бачиш! А ти напевно невідомо що понавигадувала!

- Ага! - підтвердила я і ми разом засміялися. 

- Мені уже тебе бракує! - посерйознішав, з ноткою суму у голосі промовила до нього.

- Мені також не комфортно без тебе! Я тебе люблю! Не сумуй! Все буде добре! - підбадьорював мене як міг.

- Буде! - погодилася я.  

Він розповів як летів у літаку.  Що це не так лячно як здається на перший погляд. Переказав, в якому готелі зупинився, що завтра він вихідний і піде гуляти по місту, зробить фотографії і найкращі відправить по електронці. Наостанок декілька разів сказав, що мене любить і передає солодкий цілунок, а якщо я сумуватиму, то буде за мене багато думати, щоб я гикала, не переставаючи. Від цих слів мені стало смішно. А Денис зрадів, що йому вдалося підняти мій настрій. Прощаючись побажали один одному солодких снів. Але ніхто не хотів ставити трубку перший. Ми так і продовжували говорити:

- "На добраніч! Став ти!"

- На добраніч! Ні, ти!

Це відбувалося б, напевно, ще довго. Але хвилини невпинно бігли і не хотіли зупинятися. Тому по закінченню відведеного часу телефонними службами розмова наша закінчилася сама по собі. Я розчаровано зітхнула, знову схопила кулон і відкрила його, щоб подивитися на фото мого коханого. Трішки заспокоївшись, закрила очі і провалилася у сон.

І знову мені снилося безкрає небо з перистими хмарками, все той самий хлопець, який обіймав і цілував мене. А я знову відчувала ті ж емоції що і того разу. Знову в животі пурхали метелики і мене підносило мов на крилах до хмар це невідоме шалене почуття.

О, Боже! Чудернацький сон! Все повторювалося? Що зі мною? Де ти незнайомець? Хто ти? Чому ти так мене хвилюєш? Чому Денис не бореться за наше щастя? Що означає це все? Може цьому є певне пояснення? Невже це віщий сон? - з цими питаннями, які кружляли у моїй голові я лежала на ліжку недільного ранку і вдивлялась у прочинене вікно. Там в повітрі сновигали туди сюди ластівки, які годували своє потомство. А я заворожено дивилася як вони літають і приносять пташенятам щось у дзьобі.