Частина 5 Прощання

В парку гуляє багато пар, так само як ми, тримаються за руки і невпинно про щось розмовляють чи цілуються.

Ми йдемо разом вже довгий час, але так і не промовили жодного слова, ніби насолоджуючись цим чудовим вечором і своєю близкістю. Мені приємно його тримати за руку і йти поруч. Все чого б мені зараз хотілося, щоб цей вечір ніколи не закінчувався. Але підсвідомо я розумію, що все наближається до кінця і найближчим часом, а точніше цілий рік, я його не буду бачити. Тому  зупиняюся і повертаюся до коханого обличчям. Пильно дивлюся йому в очі, торкаюся його гладенької поверхні щоки і піднімаюся на носочки, щоб досягнути його м'яких губ. 

Денис, не довго думаючи, лагідно, притримуючи мене, тягне до себе і цілує  в губи. Цілунок виходить дуже ніжним, трепетним, прощальним та коротким. Це не те чого прагнула я.

- Я завжди буду тобі телефонувати. Ти тільки трубку бери. Мені буде сумно без тебе! - промовляє юнак. - Але я знаю, що ми впораємося. І тоді, коли я приїду, то ніколи вже тебе не відпущу. Ми зіграємо весілля і народимо цілу футбольну команду дітлахів.

Ось ці довгоочікувані слова. Я уся затрепетала, неначе птаха, що зривається злетіти у небо. 

- Невже він це сказав! Ох, як я довго чекала від нього цих слів! - обдумувала я, що ж робити далі. Та не встигла. Раптово, як холодний вітер серед теплого дня, Денис мене поцілував, міцно стискуючи у обіймах. 

Нарешті відірвавшись один від одного, ми продовжили нашу прогулянку. Щоправда, тепер обоє ми повеселішали, ніби камінь з плеч скинули. І хоч вже завтра  його не побачу, зате він подарував мені чудовий вечір, який хочу запам'ятати на все життя. 

Мило бесідуючи один з одним, ми не помітили як дійшли до мого будинку. Прийшов час прощання. На очі навернулися сльози, а серце благало пощади. Воно не хотіло відпускати коханого, ніби щось передчувало. Але розум не погоджувався з ним і вказував, що це лише  на деякий термін розлука.

- Що таке рік для нашого кохання? - гордо мовила я, показуючи, що я підтримую вибір хлопця і не розкисаю, не створюю йому проблем.

Я хочу, щоб він полетів зі спокійною душею і серцем. І знав, що його тут чекає кохана дівчина, на яку він може покластися, яка його не зрадить і дочекається, щоб стати його дружиною.

Він милувався мною і неодноразово цілував, то довго, вкладаючи в цілунок всю свою любов, то лагідно і ніжно чмокав в губи. 

- Ну що ж, мені пора, а то завтра просплю свій літак. Мене шеф приб'є! - сміється над своїми словами. А я сміюся разом з ним.

- Не вб'є! Інакше буде мати справу зі мною! - заперечила я і гнівно пригрозила пальцем повітрю, ніби уявляючи біля себе його шефа. І ми разом почали сміятися.

- Мені тебе там бракуватиме! - посерйознішав Денис.

- А мені тебе! - продовжила я. 

- Але з тобою завжди буду я! Ось тут біля серця! - і показав на свій кулон на ланцюжку, який одягнула ще в ресторані, як тільки отримала презент.

Я щиро посміхнулася у відповідь на його слова і схопила рукою кулончик.

Наостанок він мене ще раз поцілував у губи, притис до себе і чмокнув у лоб.

- Ну все, бувай, золотко! Тримайся тут без мене. Я завжди з тобою! Я тебе люблю!

- Я теж  тебе люблю! Бережи себе! - тримаючи його за руку сказала я.

Денис почав обертатись і повільно йти до таксі, яке стояло недалеко, обабіч дороги. Мої очі вже були на мокрому місці. Він ще тримав мене за руку, яку я так не хотіла відпускати. Хлопець не виривав її, дивився на мене з сумними очима, але продовжував відходити назад. Його рука, яку сильніше намагалася втримати, все більше вислизала з моєї, поки зовсім не розірвала наш з Денисом тактильний зв'язок.

Юнак підійшов до таксі. Наостанок помахав мені і відправив повітряний цілунок. Сів в машину і щез у темряві літньої ночі. Я ще довго стояла біля під'їзду свого будинка, вдивляючись у далечінь, чекаючи повернення того таксі, яке відвезло від мене мого коханого. Розуміла, що це не можливо, що він завтра відлітає по роботі. Але примарна надія засіла в моєму серці. Так і не дочекавшись його повернення, мовчки попленталася до своєї квартири.

Відчинивши двері, повільно зайшла до кімнати. Скинула туфлі, від яких тепер так болять ноги. Взяла піжаму і направилась до ванної кімнати. Мені кортіло прийняти душ, змити  втому і смуток, які нахлинули на мене. Теплі струмені води заспокоїли моє тіло і зняли напругу. Вийшовши з душу, підготувала все необхідне для завтрашнього дня. І тільки зібралася лягти спати, як почула дзвінок свого телефону. Швиденько підбігла до сумочки і схопила його в руки. На екрані висвічувалось декілька повідомлень від мами, подруги Оксі (точніше Оксани), Дениса і колеги по роботі.

Першим я відкрила смс від мами, так як знала, що вона любить себе накручувати і дуже непокоїться за мене. Тому одразу прочитавши його, побачила, що вона до мене не може додзвонитися, турбується за мене і просить їй перетелефонувати. Не читаючи наступних повідомлень, одразу набираю номер мами. А так як його знаю напам'ять, так як і номер Дениса, це мені економить час, не влаштовуючи пошуки у контактах свого телефону.

- Алло, донечко! Що з тобою сталося? - чути схвильований голос мами на тому кінці. - Як ти себе почуваєш? З тобою все добре?

- Алло! Привіт, мамо! - відповідаю я. - Все добре, не хвилюйся!

- Чому ж ти не відповідала? У вас з Денисом все добре? Ви не посварилися?

- Ні, мамо! Все добре! Я не відповідала, бо телефон був у беззвучному режимі, а ми з Денисом ходили в ресторан.

- В ресторан? - перепитує мама.

- Так. - зітхаю.

- І що? Він тобі освідчився? - не терпляче питає вона мене.    

- На жаль, ні. Він подарував мені дуже гарний подарунок - ланцюжок з кулончиком, куди можна вставити фотографію.