Частина 4 Відрядження

І ось я чую як він говорить до мене, не в силах вимовити ні слова. Мені здається, що зараз я полечу на крилах у синє бездонне небо. Але мене накриває хвиля розчарування, коли після слів про наше кохання, він починає розповідати про те, що його шеф з роботою відправляє у далеке відрядження на цілий довгий рік.

- Що? Чому саме тебе? Більше ніхто не може поїхати? Чому так довго? - схлипуючи, питаю я.

- Сонечко, я не можу не поїхати. Від мене залежить робота усього відділу, що знаходиться в Польщі. Там на мене чекають партнери. На мене надіються, я не можу підвести нікого. Я тебе люблю і буду дзвонити кожного дня, будемо переписуватися в вайбері чи скайпі. Ти не помітиш як мине цей рік. Ти ж будеш чекати?

- Ну, звісно! Я ж кохаю тебе. Ти ж знаєш, що мені потрібен тільки ти! - промовляю я, а по щоці біжить одинока сльозинка.

Денис простягає до мене свою долоню і великим пальцем торкається мого обличчя, витираючи солону воду, що тече з моїх очей.

- Ну, ну, не плач, сонечко! Я не хочу, щоб ти плакала! Ми ж не розлучаємося...

Не дала я йому закінчити фразу як випалила:

- Ага, не розлучаємося! А хто їде і залишає мене тут саму? Що мені робити без тебе?

- Не переймайся так! Все буде добре! Я тебе дуже люблю! - після цих слів з кишені досягає коробочку і простягає мені. - Це тобі на згадку про мене. Щоб тобі було не так сумно. Я хочу, щоб ти завжди, коли дивилася на цю річ, згадувала мене! - в цей час його очі сяють ніжністю та турботою. Він відкриває мій подарунок і простягає мені.

Я завмираю. Опускаю очі на предмет, який знаходиться в бархатному футлярі. І ось я вже майже танцюю від радості... 

- Який він гарний! - намагаюся вимовити це якомога веселіше і радісніше, щоб показати як сподобався подарунок.

Але це не те чого я чекала. Це всього-навсього золотий ланцюжок з кулончиком. Я розчарована, але намагаюся це ніяк не показати. Адже це не буде добрим знаком, що дівчина сама вішається на хлопця і натякає йому, що уже прийшов час одружитися. Адже це має бути спільний вибір обох партнерів. А так вийде, що вона його змушує і йому нікуди діватися або одружуватися, або тікати від неї на усі чотири сторони.

- Тобі точно сподобався? - перериває мої думки голос Дениса.

- Так, звичайно! Як така краса може не сподобатися? - запевняю його.

- Подивись! Кулон цей із секретом. Пам'ятаєш я казав, що коли мене не буде, то ця річ буде нагадувати тобі про мене?

- Так. - відповіла я.

- Так от дивись. Кулон розкривається і в ньому вміщується фотографія людини, яка тобі не байдужа. Наприклад, моє фото? - промовляє, ніби питаючи мене чи можна вставити туди його фото.

- Ну, звичайно, я туди одразу як прийду вставлю твою фотографію і завжди носитиму з собою. А коли мені буде сумно, то завжди зможу подивитися на рідне обличчя.

Від цих слів Денис розплився у посмішці, подарувавши теплий і такий рідний погляд. Мені так його бракуватиме. Але я його дочекаюся і надіюся тоді ми вже точно будемо разом, і ніхто не розлучить нас.

Ми закінчили вечеряти. Настрій був сумний. Ніхто з нас не хотів розходитись, хоча Денисові завтра потрібно рано вставати, щоб не запізнитись на літак.

- Чому ти так швидко відлітаєш? - запитала я.

- Розумієш, шеф сказав, що там потрібна терміново моя допомога так, як я один з провідних спеціалістів. Він буквально вчора сповістив мене про це і просив, щоб уже сьогодні я був на місці. Але я знав, що у нас запланована вечеря в ресторані і просто так, не попрощавшись, полетіти від тебе, я б не зміг.- хлопець схопив мене за руку, ніжно притягнув до своїх губ, і, не відриваючи від моїх очей погляду, поцілував її. 

Я лагідно  посміхнулась у відповідь і прикрила очі.

- Як добре мені з ним! Як же тепер буду сама в цьому великому місті? До кого мені прихилитися, коли буде погано? - зажурилася я.

- А давай ще не підемо додому і прогуляємося в парку, щоб ти цей вечір запам'ятала, як один з найкращих вечорів? - раптом запропонував Денис.

- А давай! - відповіла і одразу стало якось веселіше, що ще не прийшов час розставатися.

Я хотіла якомога більше часу побути з коханою людиною. Ще раз подивитися в його великі гарні очі. Запам'ятати кожну деталь його обличчя, його пухкі губи, правильної форми ніс, теплі та міцні руки, які ще хоч трішки потримають у своїх обіймах, подарують на останок всю свою турботу і любов.

Ми радісно, тримаючись за руки вийшли з ресторану і направились в сторону парку. Погода була надзвичайно тепла. Навколо ще було світло, не зважаючи на те, що насувалася ніч і вже була дев'ята година вечора. Але так як це було літо, то слід було сподіватися, що в парку буде людно. Чувся щебіт якихось птахів, а також десь недалеко заливався соловейко. 

Я дуже люблю літні вечори. Вони такі тихі та романтичні. Здається, що все навколо насичене коханням: чується спів птахів, цвірінчання коників у траві, тихий та заворожуючий шепіт листя доносить до тебе якісь незвичайні слова природи. В такі вечори хочеться гуляти з коханим, тримати його за руку, дивитися у його незвичайні очі, цілуватися при місяці. Все це навіває творчу натуру до створення поезії, музики чи пісні.

Так, я творча людина. Люблю поезію і частенько сама пишу ліричні твори. Також можу покласти свої вірші на музику, що досить непогано виходить. Правда я нікому ще це не показувала. Просто, коли мене щось надихає, чи, як кажуть поети та письменники, коли приходить муза, то можна взяти листок паперу, олівець чи ручку і почати творити. Воно саме з тебе ллється і текст записується на папір. Навіть, буває, йду собі по вулиці, маю гарний настрій, погода теж хороша, тоді починаю щось мугикати під ніс. Так народжується вірш чи пісня. 

Ось і зараз, йдемо з Денисом за руку, довкола так гарно, тихо, спокійно. Місяць випливає з-за хмар і освічує нам путь. В голові в мене вже проноситься безліч слів, які вибудовуються у якийсь вірш, утворюючи римовані рядки.