Частина 3 Сподівання

Це мав бути сонячний літній день. Уся блакить неба усипана білими хмаринками, які ліниво пливли по цьому безмежному простору. Було чути безперервний щебіт птахів у саду. Квіти, які тільки прокинулися від нічного сну, піднімали свої ще сонні голівки до ласкавого сонечка. А бджілки літали навколо них, сідаючи то на фіолетову, то на рожеву чи білу квітку. Все це розмаїття квіткових ароматів, яке витало в повітрі, пробуджувало, хвилювало, підносило настрій нареченій.  Вона безперечно хвилювалася, боялася, але це відчуття було якесь солодке, неперевершене, адже сьогодні вона стане дружиною, розділить з ним горе і радість в біді чи в багатстві, буде з ним до останньої хвилини свого життя. 

Все мало бути під контролем.  Адже це важлива подія у житті будь - якої дівчини, жінки. Хочеться, щоб все в цей день було бездоганним, а образ нареченої захоплював, дивував, змушував завмирати від захвату. Тому заздалегідь Валерія все продумала. Зранку до неї мали приїхати подруги, які завжди її підтримували і ніколи не залишали. Ці три дівчини були з нею все її життя скільки вона себе пам'ятає. Потім перукар мав зробити зачіску. А тоді можна було одягати весільну сукню. 

Валерія дуже мріяла, щоб на весіллі у неї була не проста зачіска.  Волосся, яке в неї було довге, мало спадати на плечі локонами, а зверху них прозора фата. Сукня, яку одягнула би дівчина, мала бути, звичайно, білою, довгою і пишною.  Так як героїня мріяла про романтичне весілля, то і плаття обрала жіночне, елегантне з мереживом, яке м'яко підкреслює жіночі вигини тіла і робить наречену чарівною.    

Коли все було готове, то мав приїхати її коханий, принц на білому "коні". І вже разом вони би їхали до церкви, де їх би повінчали і проголосили чоловіком і дружиною. Це мав бути найщасливіший день у житті Валерії. 

В передчутті найкращого, що мало би статися у моєму житті, ми під'їхали до ресторану. Денис, розрахувавшись з водієм, вийшов перший, обійшов машину і відкрив дверцята з мого боку. Я подала йому руку і вийшла з таксі. Закривши дверцята за собою, взяла свого хлопця під руку і з сяючою посмішкою попрямувала до зали. 

Коли ми зайшли, то привіталися з адміністратором на рецепшені. Ця жінка, на вигляд років 30, з каштановим волоссям, як у мене, зеленими очима і невпевненою посмішкою, провела нас до нашого столика, запропонувавши меню, залишила нас самих. Правда, наостанок, не забула пофліртувати з моїм хлопцем. На що я злісно на неї подивилася, а вона зробила вигляд, що нічого не бачила.

- Які адміністратори в цьому ресторані не виховані! - підкреслила я. - Раніше я не помічала за ними такої нахабності!

Денис тільки посміхнувся до мене, але нічого не сказав. 

Далі вечір пройшов в більш позитивному настрої. Я все чекала, коли ж він зізнається мені у своєму коханні. Чи це все я собі навигадувала? 

Ми спокійно розмовляли на різні теми, сміялися та тримали один одного за руки. Мені було дуже добре з ним. Я почувала себе як за кам'яною стіною і знала, що завжди можу розраховувати на нього. 

Він був для мене завжди надійною опорою. Його сильні руки оберігали від різних напастей. 

Пам'ятаю, коли ми тільки познайомились, він мене врятував. Тоді була осінь. На вулиці дощило. Дув сильний і холодний вітер. Я ще навчалася в університеті на останньому курсі. І після пар поспішала додому, щоб доробити дипломну роботу, захист якої був "на носі". І ось, переходячи дорогу на зелене світло, вітер стрімко рванув мою парасолю, якою я захищалася від дощу. Відволікшись на хвильку, я не помітила, що на мене на великій швидкості мчалась машина... У нас в країні є такі люди, які не дотримуються правил дорожнього руху, тому дуже часто стаються аварії і, навіть, з летальним результатом. І коли вже я побачила транспортний засіб, то все життя за мить пронеслось перед моїми очима. Ось я маленька тільки народилась. Наді мною схилилися мої батьки, такі щирі та щасливі, щось белькочуть до мене, а їхні очі сяють як сонце. Ось уже я бігаю за метеликом, який перелітає з квітки на квітку, манячи мене за собою. Потім епізод з мого життя, як тато вчив мене кататися на велосипеді, а я не впоравшись з керуванням полетіла з пагорба вниз, благаючи про допомогу. Мама тоді, пам'ятаю, дуже тата сварила. Далі тато прийшов п'яний і сварився з мамою, а я бігала навколо них і плакала, і просила їх заспокоїтись, а вони обоє гнівно на мене подивились і відправили в свою кімнату. Я ще довго не могла заснути і чула їх крик і сварку. А після цього я пішла в перший клас. Моя перша вчителька, бантики, однокласники, перше кохання, перший цілунок... 

Раптом сильні руки обхопили мою талію і різко потягнули назад. Не встигла оговтатись, як за 5 сантиметрів від мене проїхала все та ж машина, що намагалася мене збити. В шоковому стані я повільно повернулася в сторону людини, яка врятувала моє життя. Піднявши налякані очі на свого рятувальника, ще більше знітилася. Переді мною стояв високий, стрункий парубок зі світлим волоссям та привабливими очима, в яких читався страх та розпач. Коли все минулося, то очі у нього заіскрилися, а губи розпливлися у посмішці, показуючи ряд білосніжних зубів. Оговтавшись від пережитого, я те ж посміхнулась у відповідь і подякувала моєму спасителеві. З тих пір ми не розлучаємося. Він, як мій ангел – охоронець, завжди зі мною. Ось такий у мене хлопець! І я дуже з ним щаслива! Щось повторююсь частенько. Це напевно, що дуже хвилююсь і в передчутті освідчення від свого коханого.

Ми продовжували мирно вести світську бесіду. В ресторані грала чудова музика, від якої хотілося танцювати. Деякі пари, які також були в цьому приміщенні, вийшли на танцювальний майданчик і закрутилися у романтичному танці. Я благаюче подивилася на свого кавалера, даючи йому шанс запросити мене на танець. Але Денис не розумів чомусь мене чи просто не хотів танцювати. Він продовжував мовчки сидіти, озиратися по сторонам і клювати свій салат.