11

                                    Розділ 11

   Схоже дехто вирішив зламати мій мозок. До сьогодні я була впевненою, що мене вже ніщо не може здивувати. Та виявилося, що ще і як може. 

Що відбувається? І чи не сон це наяву? Моя щелепа облизує підлогу від здивування. Це повний капець! Великий бос у красивому сірому костюмі, вартістю щонайменше десять тисяч, ... зав'язує мені шнурки. 

 Невже цей день настав? Невже мрія усього мого життя здійснилася і Максим Троїцький схилив переді мною голову? 

Ні! Ні! З ним точно щось не те. Бос ніколи не допомагає людям, а таких як я він вважає дрібними цятками на склі. 

-- Цього не може бути. Я не вірю власним очам, -- бовкнула я вголос. 

-- Чого не може бути, Леє?, -- не підіймаючи голови запитав Макс, ніби зав'язувати шнурки своїм підлеглим для нього звична справа.

-- Чому ви допомагаєте мені?

-- А чому я не можу допомогти людині, якій потрібна допомога. Невже лише тому, що ти вважаєш мене людоїдом, тираном та деспотом? Думаєш я не здогадуюся про те, як ти називаєш мене поза очі?

І що мені йому відповісти, коли кожне його слово правда? 

-- Вибачте, я не хотіла вас образити. Просто ...

--  Я закінчив. Красиво вийшло. І головне, ти не заробиш чергову травму. Правда ж? -- усміхнувшись, запитав бос.

Все, тепер я точно знаю, що вся ця дурня мені наснилася. За весь час,  що я працюю на Троїцького він жодного разу нікому не посміхався, ... навіть краєм губ, тому я точно не могла стати виключенням. Чи могла? Треба це негайно перевірити. Схопивши двома пальцями клаптик своєї шкіри, я різко перекрутила її за годинниковою стрілкою. 

-- Ай! -- скрикнула я від болю. 

-- Ти що робиш? -- витріщившись на мене, запитав Макс.

--  Таки правда. Виходить мені це не наснилося, -- глянувши на зав'язаний кросівок, промовила я. 

І що в біса це таке? Я думала, що витівкою з кросівками доведу Макса до сказу. Була переконана, що бос розізлиться побачивши мене без каблуків. А він не те що промовчав, а ще й допоміг мені. 

-- Невже мені таки вдалося здивувати Лею Брамс? -- вигнувши запитально брови, промовив Макс. -- Якщо ти готова, то ходімо вже. У нас сьогодні багато роботи. 

-- Мабуть, мені варто сказати вам <дякую> , -- так і не позбувшись ступору, прошепотіла я тихо. 

Все, пора закінчувати цей цирк, бо інакше я точно зійду з розуму, -- подумала я, здійнявши руку вгору, щоб зняти з вішака своє пальто. Через свій невисокий зріст мені завжди потрібно ставати на носочки, щоб дотягнутися до вішаків, а з травмованою ногою зробити це не так просто.

 Та  тут мене знову чекав сюрприз. Рука Макса теж потягнулася вгору. Його тепла долоня накрила мої пальці і я вмить забула як дихати.  Усім моїм тілом пронісся електричний струм, заціпивши мене так, що я довго не могла поворухнутися.

Та що це з ним сьогодні? Неочікувана доброта Макса точно зведе мене в могилу. Як мені бути, коли він не такий як завжди? Ще вчора я думала, що виробила імунітет до його характеру та поведінки, а сьогодні Макс усе перекреслює своїми дивними вчинками. 

Насолоджуючись моїм ступором Троїцький подає мені пальто. Здається зараз ми обміняємося ролями й  за мить вже я валятимуся біля його ніг. 

Мені негайно потрібне свіже повітр'я. Багато свіжого повітр'я. Засунувши руки у рукави пальта, яке чемно для мене тримає у своїх руках Макс, я швидко намагаюся вискочити зі своєї квартири. Зараз я готова на все лише, щоб бос стояв якомога від мене далі.

-- Ти завжди залишаєш квартиру відчиненою? Чи лише сьогодні? -- запитав мене Макс, коли я забувши про все на світі попрямувала до ліфта.

Його жартівливий тон розвернув мене на всі сто вісімдесять градусів. Виявляється Макс Троїцький вміє і може жартувати. І не з ким небуть, а зі мною ... Леєю Брамс -- дівчиною, яку він вважає не більше ніж предметом інтер'єру.

-- Лише сьогодні, -- гаркнула я, повертаючись, щоб зачинити двері. 

Повертаючи ключ у замку я раптом подумала, що ж мене чекає далі, якщо з самого ранку такі сюрпризи?

 Скосивши погляд на стулки ліфту у моїй голові промайнула думка, що якщо б не травмована нога, я б точно скористалася сходами.

Та де там. Макс уже викликав ліфт й рукою запрошув мене заходити першою. І, о сили небесні, повірити не можу, але я точно помітила, як у сірих очах Макса промайнуло веселе лукавство. Але ж веселі бісики і мій скажений бос поза межею фантастики. Я у таку зміну настрою нізащо не повірю.

  Спершись на костурі я попленталася до кабіни не в змозі зрозуміти, що відбувається. Поведінка боса не те що дивує, ... вона вражає. І чому раптом такі зміни у його поведінці я пояснити не можу. Не розумію, хто і що змусило його стати схожим на людину?

  Сподіваюся далі буде без пригод, бо якщо цей негідник продовжить мене дивувати своїми дивними вчинками я точно зійду з розуму. 

Зайшовши до кабіни ліфта, я тихенько причаїлася у самому кутку, спостерігаючи за тим, як довгі пальці Макса тиснуть на кнопку з цифрою один. Зараз мені б точно не завадило стати невидимкою. 

-- Не знав, що моя безстрашна помічниця боїться їздити ліфтом, -- здивовано промовив Троїцький, помітивши, як сильно я притулилася до стіни. 

-- Я боюся їздити ліфтом на одній нозі, -- не втримавшись, буркнула я. 

-- Не хвилюйся, я поряд, -- лунає майже ніжно і до мене знову підкрадається сумнів чи не наснилося це все мені.

Та дивна поведінка мого боса нікуди не зникає. Він наближається до мене й простягає свою руку. Що це в біса  означає? Я зараз задихнуся від його божевільних викрутасів. Хай краще Макс знову стане безжальним тираном. Так я хоч знатиму правила гри.

-- Максиме Даниловичу, що це все означає? З вами все гаразд?, -- не втрималася я й прямо запитала, що з ним на так. Запитання чи не вдарився він часом головою я залишила при собі.

До чого вся ця турбота? Що він замислив? 

-- Все чудово, Леє. Не розумію чому ти ставиш мені такі питання. Та якщо ти вже так хочеш зрозуміти моє ставлення до тебе, то я поясню.