10

                                        Розділ 10

  -- Нарешті вдома, -- застогнала я, коли подруга відчинила двері моєї квартири і я бодай однією ногою, точніше лише кінчиком пальця торкнулася рідної підлоги. Навіть старий та затертий мало не до дірок прогумований килимок, здався мені до біса милим. Правду кажуть  вдома навіть стіни лікують. А для мене це подвійна радість, бо поки що я маю свій дім. І я готова кістками лягти, щоб його в мене не відібрали.

-- Проходьте, травмована пані, -- не стримала подруга посмішку, дивлячись, як я намагаюся увірватися до своєї квартири. Я й справді перла на пролом, ніби двері могли зачинитися просто перед моїм носом.

 Пара костурів, яку мені видали мало не під розписку, неабияк допомагали у пересуванні, бо нормально ставати на ногу мені можна буде лише через три дні. Цілих три дні дискомфорту та болю, замість того, щоб лежнем провалятися на дивані. Доведеться терпіти, хоч я і не знаю як. 

-- Ніно, тебе не вчили, що над хворими та немічними глузувати не можна?  -- невдоволено буркнула я, не в змозі спостерігати за тим, як подруга ледь стримує себе, щоб не розсміятися.

-- Не вчили! Та й немічних я тут не бачу. Ти ж завтра на роботу збираєшся. Чи не так, граційна лань з перебитою ніжкою?

-- Збираюся!? Ти ж добре знаєш, що мені вибору ніхто не залишив. Придурок сказав або йду або ж звільнить і оком не моргне. Що вдієш!? Я працюю з чоловіком у якого немає серця. Та й не чоловік він зовсім, -- буркнула я,  стрибаючи на одній нозі до улюбленого дивана. -- Як добре, що у мене є така подруга, як ти Ніно. Дякую за те, що хоч ти не покинула мене у біді. Прибігла щойно я тобі подзвонила. 

-- Ми ж подруги! Хіба могло бути по іншому! Давай вмощуйся зручніше. Я зараз принесу твої ліки. А ще приготую щось з їжі для тебе. Ти ж, мабуть цілий день голодна?!

-- Ти права, одна кава у шлунку. Та я не відчуваю голоду.  Лише злість та втому. Знаєш, якби я була кілером  Троїцький був би вбитий мною двічі. Ну і про контрольний вистріл я б не забула, щоб точно знати,  що падлюка більше нікому не буде виносити мозок, -- сичала я, вмощуючись на дивані. 

-- Ой, не знаю Леє. Ходять чутки, що Макс не завжди був таким лютим тираном. 

-- Ха! Нізащо не повірю. 

-- Правда, правда. Я звісно знаю небагато, лише те, що краєм вуха чула на новій роботі. 

-- І про що там пліткують?, -- з цікавістю запитала я подругу, бо щось не дуже віриться мені, що Максим Данилович в минулому був нормальним чоловіком. 

-- Ти знаєш, що раніше  Макс був одруженим? -- запитала Ніна, присідаючи поряд зі мною на диван. 

-- І що? Він тепер удівець? Не витерпіла бідолашна жахливої долі! 

-- Чому зразу удівець? Жива та здорова його красуня. Між іншим, рідкісна стерво, але дуже красива. Як бачу її не знаю куди втікати. 

-- Ти знайома з колишньою придурка? -- з неабияким подивом запитала я. 

-- Звісно знайома! Ця погань вийшла заміж за батька твого боса, ... свого свекра. Уявляєш! Та ще й народила йому дитину. Тепер удає з себе знатну пані. 

-- О це так новина! Я б на місці цієї пані теж би не витримала й стрибнула у гречку. Звісно не зі свекром. Це вже якось трохи не по людськи. Можна було б пошукати когось не з родичів, -- роздумувала я над тим, що розповіла подруга.

-- А ти відколи стала такою жорстокою? -- запитала Ніна, глянувши на мене очима повними здивування та страху.

-- А у мене дуже хороший вчитель, який дає мені уроки мало не по годинах. Та де там, по секундах.

-- І тобі ані трохи не шкода Макса?

-- Мені себе шкода. І тебе, ... але не цього черствого сухаря. 

-- Я звісно не в курсі їхньої драми, але Макс не завжди був тираном. Ні, він вимогливий та працьовитий був, але в міру. Це після розлучення Троїцький ненавидить усіх жінок нашої планети. 

-- Сумна історія та мені байдуже. Я працюю з Максом вже більше ніж місяць, а нормального ставлення до себе ще ні разу не бачила. Не знаю яким чином він затягнув цю бідолашну у тенета шлюбу та на мою думку вона і так багато терпіла. Глянь на мене у якому я зараз стані, а Макс сказав завтра до роботи. І ти думаєш, що після такого я співчуватиму йому? Та нізащо! Ходімо краще на кухню і приготуємо щось поїсти. На завтра мені знадобиться багато сил.

-- Ти помічнице, лягай на диван та відпочивай, а я краще сама все зроблю. Тобі зараз відпочинок потрібен набагато більше ніж робота. 

-- Можливо ти й права. Краще трохи полежу. 

Подруга пішла на кухню, а я нарешті змогла бодай трохи розслабитися. Просто заплющила очі з надією, що мені вдасться забути цей жахливий день. Та де там, варто мені було лише прикрити очі, як картинки одна за одною стрибали перед моїми очима. І падіння, і травма, і ... Макс. А виявляється це він привіз мене до лікарні. Після того, як бос поїхав я довго розпитувала медсестру про те що сталося. 

І вона розповіла мені, що Троїцький приніс мене на руках до їхньої клініки. Кричав, що дівчині потрібна термінова допомога. І навіть, коли передав у руки лікарів не відходив від мене ані на крок. 

Після розмови з медсестрою я зробила висновок, що вона схильна перебільшувати. Мабуть, просто сплутала мене з кимось іншим, бо я нізащо не повірю, що Макс міг хвилюватися за мене. Його черстве серце нізащо б не сколихнулося навіть якби я була вся у травмах та переломах. 

Зараз про вчинок Макса краще не думати. Мені варто трохи перепочити, навіть подрімати, щоб завтра бути готовою до бою. А бій з Максом точно буде. Я це відчуваю. Та спершу сон.

-- Ніно, ... відчини, будь ласка. Ти що не чуєш, як хтось гримає у двері? -- протираючи очі від сну, кричала я подрузі. Та здається вона мене не чує. Можливо теж задрімала. 

Доклавши немалих зусиль я таки прийняла сидяче положення. У кімнаті було досить світло. І взагалі мені здалося, що на дворі вже новий день. Ранок! Не може такого бути. Я, що проспала тут цілу ніч?

-- Ні! Ні! Ні! Не може такого бути. А будильник! Чому цей негідник не розбудив мене? А, Ніна невже просто поїхала не попередивши?, -- застогнала я намагаючись сповзти з дивану.