6

                                         Глава 6

   Батька??? Невже Макар представляє інтереси батька Максима Даниловича? І чому мій бос вирішив,  що йому потрібна ця фірма, адже він зовсім не заглиблювався в деталі? Чи тут справа зовсім не у прибутках? Можливо це щось дуже особисте. Те про що не говорять за обідом чи при сторонніх людях.

 Значить у Максима Троїцького є батько і моя теорія, що його вивели в лабораторії, як окремий вид загадкового чоловіка не підтвердилася. 

Судячи з того, що я бачу, батько та син не в найкращих стосунках. Можливо вони навіть суперники чи конкуренти, або ж Троїцький старший просто не поділяє погляди на життя Троїцького молодшого. Якщо це особисте, то чому я тут? Невже для того, щоб просто блимати очима й поїдати грецький салат, запиваючи його апельсиновим соком. 

Сидячи зовсім тихо я спостерігала за тим, як ці двоє вели перемовини. Їхній діалог зовсім не конструктивний і домовитися їм навряд чи вдасться. Розмова зовсім не ділова і кожен натякає на особисте.

--Максе, це все ж таки твій батько не забувай про це, коли забиратимеш у нього останній шанс зберегти фірму.

--Не роби з мене бездушного монстра. Ти добре знаєш, що якби була охота я міг забрати собі вашу фірму без жодних документів чи переговорів. Натомість пропоную непогані гроші. Я не викидаю людей з бізнесу, так само як твій бос колись викинув мене зі свого життя. Або ви приймаєте мої умови або ж рівно через місяць самі приповзете до мене благаючи забрати рештки вашої фірми. 

--Тобі добре відомо, що твій батько хоче залишити собі хоча б мінімальний відсоток акцій. Думаю п'яти відсотків буде більше ніж достатньо.

--Мене не хвилюють його бажання. Це моя гра і мої правила. <<Акрос Кор>> стане моєю, незалежно від того чого хоче Данило Вікторович, -- холодно цідить кожне слово бос, наповнюючи кожну букву смертельною отрутою.

Таким злим та спокійним одночасно я ще його не бачила. Я розуміла, як сильно Максим Данилович хоче отримати фірму батька, але поступатися не збирається. Здається мені, що саме мій бос приклав чимало зусиль, щоб купити <<Акрос Кор>> й в результаті не залишити від неї ані сліду. 

--Гаразд, шкода, що ти не залишив нам вибору. Фірма твоя, але це ще не кінець гри. Думаю завтра ми зможемо підписати договір купівлі-продажу. 

--Навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. Леє, договір! -- звучить різкий, командний тон, ніби не до дівчини звертається, а віддає команду собаці.

Від його голосу у мене мало склянка з рук не випала. Схопивши юридично завірений документ на якому бракувало лише двох підписів,  передала його босові.

--Мені добре відомо, що в тебе є право підпису, Макаре. Ти так вірно служиш моєму батькові, що аж не віриться, що у світі ще існує така відданість. 

--Так, я відданий своєму босові, тому спершу маю зателефонувати йому і розповісти про нашу домовленість. З вашого дозволу я відійду на хвилинку. 

Макар залишає нас у двох, а я ніби до рота води набрала продовжую мовчати.

--Я таки добив цих нікчем. 

Це він мені каже чи просто думки вголос?

Макар повертається до нас буквально через хвилину. Помітно нервує. Невже щось пішло не так?

--Ну? Чого завис? Підписуй і розбіжимося!

--Угоди не буде. Данило Вікторович не погоджується з твоїми умовами. До побачення!

Що пішло не так? Все наче йшло за планом. Мені стає страшно від того, що буде далі, бо лише я маю честь бачити, як виделка у руці мого боса згинається вдвоє.

--Що значить не буде? Хто дав тобі право гратися зі мною? Забув з ким маєш справу?

Мій бос ніби з ланцюга зірвався. Йому байдуже, що ми на публіці й у будь-яку мить можуть з'явитися репортери. Невже він так просто збирається подарувати їм чергову сенсацію? 

Виглядає так, що йому геть на все байдуже, бо від почутого мій бос просто перестав себе контролювати. Схопив Макара за горло й щосили притис до стіни. 

--Максиме Даниловичу, прошу не треба, -- заскиглила я з переляку, коли побачила, як очі Макара вилазять на ніс. Якщо зараз же нічого не вдіяти цього Макара доведеться відшкрябувати зі стіни. 

Не чекаючи, що хтось втрутиться збоку, сама намагаюся стати між двома чоловіками. З переляку я не думала, що розсунути кам'яні брили зовсім не просто, особливо якщо це намагається зробити тендітна жінка.

Бос навіть не думав дослухатися до моїх слів. Він просто не чув мене. Відпустивши горло бідолахи Макс замахнувся кулаком у Макара. Я ж ідіотка збиралася перехопити його руку саме в той момент, коли його кулак влетів під моє око. Голова пішла обертом, а в очах потемніло. Не втримавшись на ногах я гепнулася до ніг Максима Даниловича. Зате тепер вони нарешті звернули на мене свою увагу. Вірніше один із них, а саме мій бос, бо Макар щойно звільнився з рук божевільного монстра втік геть. 

--Леє, якого біса ти полізла у бійку двох здорових бугаїв? Тобі що жити надоїло? -- кричав Макс замість того, щоб вибачитися чи простягнути руку допомоги. 

--Вибачте, Максиме Даниловичу я лише хотіла вам допомогти. Я думала, що ви збираєтесь вбити його за зіпсовану угоду, -- валяючись біля ніг боса пояснювала я, ховаючи обличчя в долонях. Судячи з того, що шкіра просто палає вогнем, завтра моє обличчя буде схожим на розчавлений помідор або баклажан. Страшно уявляти яка палітра кольорів чекатиме мене завтра.

--Встань з підлоги, -- Максим Данилович таки простягнув мені руку. 

--Дякую, я сама, -- проігнорувавши його руку встаю на ноги. 

--Як знаєш. Офіціанте, приберіть тут усе, а завдані збитки запишіть на мій рахунок. Нам так і не вдалося у вас нормально пообідати тож приготуйте їжу на двох з собою, -- крикнув бос хлопчині, який не наважувався підійти ближче до нас.

--Ми м-м-можемо їхати ..., -- подала я голос, зрозумівши, що після виробничих травм додому відпускати мене ніхто не збирається.

Максим Данилович обернувся до мене міряючи прискіпливим поглядом. Чого він так дивиться ніби вперше бачить? Це ж саме через нього я зараз схожа на понівечене опудало.