5

                                        Розділ 5

  Та що ж це відбувається з цим світом? Куди він котиться? Невже Максим Данилович і цей Даня ... пара чи партнери? А інакше, як можна пояснити чому вони обоє розгулюють по квартирі майже голі. Очевидно, що вони разом приймали душ після бурхливої ночі.

Та це не моє діло. Лізти у чужі стосунки я не збираюся. 

Знайшовши гардеробну Троїцького я оторопіла на місці. Ніколи раніше мені не доводилося бачити так багато одягу, ... чоловічого одягу. На перший погляд, у шафі було не менше тридцяти костюмів, а сорочок, мабуть, у два рази більше. І все геть сіре. Це ж треба так по дурному витрачати гроші. Здалеку це все дорожезне лахміття не відрізнити один від одного. 

На комоді для краваток лежав якийсь лист паперу. Коли я взяла його в руки, то зрозуміла,  що це нумерація костюмів боса. Невже він їх рахує? Навіщо? Та дочитавши до кінця зрозуміла, що це графік одягань. Згідно з ним я мала подати босові правильний варіант одягу, відповідно до дня тижня.

Підійшовши до шафи я витягнула четвер. З сорочками та краватками все складно, вони не пронумеровані, а жаль. Це б дуже спростило мою роботу. Вибираючи решту одягу я думала про те, що цей Троїцький використовує Данила так само, як і мене. Платить йому за послуги, бо я більше ніж впевнена, що з таким схибленим чоловіком добровільно в стосунках ніхто не буде.

Лише зараз я помітила, що по всій квартирі просто ідеальний порядок. Все рівно до міліметра, охайно та ідеально. Немає розкиданого одягу чи ще якихось речей не на своєму місці. Здається мені, що тут навіть мухи літають по спеціальному маршруті, хоча звідки тут мухи. Поруч з таким занудою й тираном навіть вони оминатимуть цю квартиру десятою дорогою.

На мить мені здалося, що я стала учасником  якогось реаліті-шоу. Ну не може бути такого в реальному житті, або ж я геть нічого не розумію.

 Зовсім я нічого не бачила в своєму житті, окрім обшарпаних стін спочатку нашого дому, а потім сиротинцю. Ніколи мені було читати про дивакуваті забаганки мільйонерів. Моєю метою було перш за все вижити, вистояти і стати достойною дівчиною. Я та, яка за жодних обставин не хотіла бути схожою на свою матір.

--Ти все підготувала? Чи мені знову доведеться все робити самому? 

Від голосу боса я підстрибую на місці. Навіщо підкрадатися, та ще й лякати й так налякану до смерті дівчину? Стиснувши зуби передаю Максимові Даниловичу одяг. Чому він не каже мені зачекати на нього в коридорі? Невже я маю мовчки дивитися, як він одягається?

--Ммм, ... якщо я вам більше не потрібна, то може  зачекаю вас у коридорі? -- ніяково запитала я, ховаючи свій погляд. 

--Ти дивилася мій органайзер? Що у нас на сьогодні? -- ніби не почувши моїх слів, запитав бос.

--О десятій у вас аналіз купівлі <<Акрос Кор>>. О другій ви обідаєте з паном Ольшенко. О шостій ...

--Достатньо, -- доволі різко бос перебиває мене, глянувши на мене злим поглядом. 

Чому хмуриться? Невже сказала щось не те? Ще вчора я детально вивчила плани на сьогодні й точно не могла допустити помилки у плануванні роботи.

--Як скажете, -- коротко відповідаю на його випад, не знаючи, що мені робити далі. Мабуть, треба мовчати чекаючи наступної команди. 

Максим Данилович доволі швидко одягається. За мить він з гея перетворюється на ділову людину. Єдине, що ще не доповнило його діловий образ, то це краватка, яку він чомусь тримає на витягнутій руці. 

--Чому я повинен тобі все розжовувати? 

--Тобто? 

--Леє, ну чому ти така, ... зав'яжи мені краватку.

Він точно хотів обізвати мене дурепою, але чомусь не зробив цього. 

--Я???

--А хто ж іще!? Данило вже мабуть, поїхав додому.

--Я, ... я не вмію. Давайте я гляну, можливо ваш хлопець ще тут і він допоможе вам. 

--Хто ... мій?

Брови Троїцького вмить злетіли догори й вигнулися у дві дуги. Не розумію, що тут такого, що я назвала Даню його хлопцем. Навіщо ігнорувати очевидні речі?

--Даня, Даньчик ... ваш партнер ... Вибачте, ваше особисте життя мене не стосується. Кожна людина має право обирати з ким їй бути. Я навіть рада, що ви гей. 

--Ідіотка! Що ти взагалі мелеш? Леє, я сподіваюся, що ти пам'ятаєш про те, що маєш тримати моє життя у строгій таємниці? І думати не смій комусь розповідати про те, що бачила. Зрозуміла? 

--Так, звичайно, -- киваю головою, погоджуючись з кожним його словом. 

--Гаразд, сьогодні обійдемося без краватки, але до завтра ти маєш навчитися робити бездоганний вузол на моїй шиї.

--Я погуглю. Обіцяю, що навчуся ...

Обов'язково навчуся й одного прекрасного дня затягну його на твоїй шиї, -- подумала я, й усміхнулася мимоволі.

--Твоя посмішка свідчить про те, що ти вже уявила, як позбавлятимеш мене життя цим клаптиком тканини. Чи не так?

Як він здогадався про що я думала?

--Якщо ви готові, можемо їхати. Водій уже чекає.

Звісно бос і не думав мені відповідати, просто взявши свій портфель пройшов повз мене. Збираючи все необхідне й зачиняючи квартиру мені вдалося наздогнати боса біля ліфта. Здається мені, що цей чоловік знайшов собі прекрасну іграшку для биття в ролі якої виступала саме я. Правду казала Ніна, що Троїцький ще той дивак. Можливо у нього є якісь психологічні травми, які не дають йому поводитися з людьми нормально.

До автомобіля ми йшли мовчки та й дорогою до офісу нам не було про що розмовляти. Бос щось уважно читав у своєму планшеті, а я крадькома спостерігала за ним. Однозначно красивий й сексуальний, але таргани в його голові зводять прекрасне враження на нівець.

Щойно ми приїхали до офісу Троїцький одразу зачинився у своєму кабінеті. Я також не сиділа без діла. О другій у боса зустріч з Ольшенко, тому потрібно вичитати договір й узгодити правки з Максимом Даниловичем. 

Час минув непомітно, але робота виконана. Просто потрібно зайти до кабінету боса й повідомити, що договір готовий. Хай перечитає і може їхати.