4

                                           Розділ 4

  Чоловік кілька секунд вдавав, що не розчув мого запитання, а потім ніби прийнявши для себе рішення продовжувати зі мною розмову чи ні, все-таки заговорив:

--Ні, я тут у справах. До речі після наших обіймів думаю  нам саме час познайомитися. Мене звати Макар, -- усміхається чоловік, подаючи мені руку. 

--Я -- Лея. З нинішнього дня особиста раб..., ммм, помічниця Максима Даниловича, -- вчасно спохватившись виправляюся, щоб не виглядати дивакуватою.

--Оу, сподіваюся вам вдасться приборкати злого сірого вовка. Усі навколо знають, що Макс впертий деспот та тиран, який ніколи не відчуває співчуття чи розуміння до людей, які його оточують. Троїцький ще той покидьок. Та ви не зважайте на мої слова, Леє. Я вірю у вас все вийде. А якщо раптом вам знадобиться моя допомога -- звертайтеся, допоможу чим зможу.

  Макар дав мені свою візитку. Взявши її в руки одразу зрозуміла, що щойно познайомилася з конкурентом Максима Даниловича. 

--Дякую та мені вже час працювати. Не хочеться отримати в перший робочий день зауваження, -- мило посміхаюся, показуючи цим самим, що на цьому наше знайомство закінчилося і скоріш за все ми більше не побачимося.

--Може якось повечеряємо разом? -- звучить передбачена мною пропозиція від Макара.

--Не думаю. Зараз у мене дуже багато роботи, тож часу обмаль. Та й взагалі в мене троє малих дітей, -- ляпнула я не подумавши. Раніше я ніколи не використовувала дітей для прикриття, тому не зовсім розумію навіщо зробила це зараз. 

--А я чекатиму, Леє. Вичікувати набагато цікавіше ніж брати те, що само пливе у руки. 

  А цей Макар далеко не промах. Інтригує з першого погляду. Таких чоловіків потрібно остерігатися.

 Не знаю, як мені вдалося допрацювати свій перший  робочий день у відносному спокої. Можливо тому, що я дуже старанно уникала зустрічі зі своїм босом. Робила усе для того, щоб не потрапляти йому на очі. Та й бос більше не викликав мене до себе. Мені здавалося, що жоден з нас не витримає ще однієї сутички тому й уникає зустрічі один з одним.

З Ніною нам так і не вдалося поговорити віч-на-віч, тому я й чекаю її під будівлею нашого офісу. 

--Нінуль, вибач мені, -- кинулася до подруги, щойно побачила, як вона вийшла з офісу. -- Я не говорила,  що ми знайомі.  Максим Данилович якось сам дізнався.

--Все нормально, Леє. Принаймні в когось із нас є робота і це вже непогано. Троїцький з легкістю міг звільнити нас обох. І дуже добре, що й тебе не звільнив в пориві злості. Сподіваюся ти тепер не дозволиш подрузі померти з голоду!?

--Нін, та ти хоч зараз можеш переїхати до мене, але я сама не знаю скільки днів пройде поки цей Троїцький викине мене з роботи. Він жахлива людина. Не уявляю, як ти з ним працювала так довго.

--Ну, давай ми не будемо кидатися в крайнощі. У мене є деякі заощадження тож  сподіваюся, що до того часу, поки вони вичерпаються я знайду нову роботу. І я дуже сумніваюся, що Максим Данилови звільнить тебе. Йому просто необхідна розумна нянька, а ти саме така як йому треба.

--Я не хочу говорити про цього ідіота. Давай краще вип'ємо по чашці капучино. 

--Я не проти, але у кафе сидіти не хочеться. Візьмімо з собою та трохи прогуляємося парком.

--А, давай. Все одно нас вдома ніхто не чекає. 

  Я замовила собі своє улюблене горіхове капучино, а Ніна шоколадне. Не поспішаючи ми пішли до парку. Перше опале осіннє листя подекуди вже вкрило зелену траву. Осінь підкралася непомітно, та надворі доволі затишно. Люблю таку погоду, коли не має скаженої спеки й лютих морозів. Я та, кому подобається золота середина, ... тобто золота осінь.

--Ніно, а розкажи но мені, що це за дивні забаганки у Максима Даниловича? Чому він вимагає, щоб кожного ранку я їздила до нього додому? Готувала каву й сніданок, вибирала сорочку та краватку? -- запитала я подругу, щоб більше дізнатися про цього дивакуватого чоловіка. 

--Усі його попередні помічниці виконували цю роботу. Бути особистою помічницею Максима Даниловича означає, що потрібно поєднувати у собі кілька професій. Йому не потрібна просто секретарка, йому потрібна помічниця, бухгалтер, психологиня, нянька одним словом універсальний солдат, який має бути завжди напоготові до його завдань. 

--Чому ти мені раніше не сказала, що цей містер Великий Бос справжній маніпулятор та тиран?

--Тобі потрібна була робота, а вибору не було от я й вирішила спробувати, не думаючи про те, як усе може повернутися. Не зможеш працювати під його керівництвом звільнишся. 

--Ага, звільнишся! Я підписала собі вирок на цілих три роки, -- усміхнувшись не без іронії, промовила я. -- Він обманув мене, розумієш? Вчора було одне, а сьогодні геть інше. Інший контракт, інші умови та мій  підпис. 

--Мабуть, йому набридло, що обличчя його помічниці змінюється зі швидкістю піщаної бурі.

--Я не зможу, Ніно, -- застогнала я, стискаючи у руці паперовий стаканчик.

--Зможеш! Ти у мене сильна і взагалі все в нас буде добре. За нас, Леє! -- піднімаючи стаканчик з капучино вгору, промовляє подруга.

--За нас, моя найкраща подруго! -- посміхаюся зовсім невесело й легенько торкаюся своїм стаканчиком її, а далі ми йдемо в цілковитій тиші, бо кожна з нас занурилася у свої проблеми, а може просто настала мить  коли всі слова зайві, хочеться помовчати.

Додому я повернулася доволі пізно і майже одразу лягла спати. Зранку мене чекає нове випробування. Поїздка на другий кінець міста, щоб подати своєму босові ранішню каву. Маячня та й годі.

 Накривши голову ковдрою я вирішила не думати про кошмари на ніч. Ще не вистачало, щоб Максим Данилович й у сні не давав мені спокою.

Зранку я прокинулася з бойовим настроєм. Бодай сьогодні, але я маю довести Максиму Даниловичу, що  можу і вмію виконувати поставлені переді мною завдання. Якщо Великий бос бажає, щоб я витирала йому сопельки, нехай так і буде. За для того, щоб не опинитися під голим небом я готова майже на все.