2

                                   Розділ 2

  Ранок, ... будильник, ... новий день ...

 Відкривши очі я одразу глянула на будильник. Рівно 6.00. Чому ж ти ще не сповіщаєш, що мені пора підійматися з ліжка? - Звертаюся до будильника. 

  У мене ще з дитинства з'явилася дивна звичка розмовляти самій з собою. Можливо тому, що зі мною майже ніхто не спілкувався, от я і шукала собі того хто просто мене вислухає. 

  Зіскочивши з ліжка я кулею полетіла в душ. Мені дуже хотілося пришвидшити час і знати чим саме закінчиться моя співбесіда. Це мій останній шанс, якщо я втрачу його, то мене з відкритими обіймами чекатиме робота прибиральниці чи посудомийки. Я знову потону у злиднях. Не матиму змоги відвідувати дітей у дитячому будинку. І тоді точно прощай квартира і мрії про нормальне життя. 

  Вийшовши з ванної кімнати я почала одягатися. Панчохи та приготовлена сукня вже на мені. Залишилися туфлі й легкий макіяж. Ну і волоссю потрібно надати відповідний вигляд. Ніна казала, що в офісі жодна жінка не приходить на роботу з розпущеним волоссям. 

  Щоб моя грива не розтріпувалася на всі боки я заплела косу. Глянувши на себе в дзеркало незадоволено буркнула: -- з такою зачіскою я схожа на школярку, а не на двадцяти двох річну впевнену у собі дівчину, яка претендує на місце помічниці генерального директора. 

  Та часу на те, щоб змінити зачіску в мене вже не було, бо я ще вчора вирішила, що приїду до офісу компанії на пів години раніше запланованого часу. Накинувши на плечі пальто, взяла свої сумку, телефон і резюме й вийшла з квартири.

  Усю дорогу до офісу компанії я молила всіх святих, щоб цей Троїцький виявився геєм, а якщо моїй мрії не судилося здійснитися, то дуже хотілося вірити, що він вміє розмежовувати ділове та особисте. З гіркого досвіду я знала,  що всі зарозумілі мільйонери вважають своїх підлеглих жінок законною здобиччю. Я звісно не перша красуня столиці, та по при те мені вже не раз доводилося відстоювати власну гідність перед хтивими мужиками.

  Занурившись у власні роздуми я не помітила як зайшла до офісу компанії "Реконструкції та розвиток". На рецепціії мені  скупо усміхнулася молода дівчина і запитала чи мені призначена зустріч. Коли я повідомила їй,  що прийшла на співбесіду до Максима Даниловича рецепціоністка якось співчутливо глянула на мене і сказала підійматися на останній поверх, а вона негайно сповістить боса, що я підіймаюся до нього. 

  Зайшовши до ліфта, за мить я вже була на останньому поверсі. Оглянувшись навкруги мало не відкрила рота від подиву. Багатий сірий інтер'єр приймальні  просто вражав своєю розкішшю, а з великого панорамного вікна відкривався розкішний вид на лівий берег Дніпра.

   Підійшовши до дверей я стисла руку в кулак і піднявши її вгору легенько постукала по них два рази. Зачекавши кілька секунд я так і не почула слово <<заходьте>>. Минула хвилина, але мене так і ніхто не запросив зайти до кабінету. 

   Набравшись хоробрості я ще раз постукала у двері. Цього разу трохи гучніше ніж того вимагали правила етикету й рішуче відкрила двері. 

   У сірому царстві за сірим столом у сірому кріслі сидів Троїцький Максим Данилович. Чоловік щось зосереджено друкував на своєму ноутбуці не піднімаючи очей. Цікаво коли пан <<Великий бос>> зволить глянути на мене? Мабуть, він не вважає за потрібне проявити люб'язність до відвідувачів.

  Який грубіян! -- обурено подумала я, розглядаючи людину, яка прославилася на всю країну  діловою хваткою і проникливим розумом. Звичайно, я не могла відразу визначити, наскільки він розумний, але, безсумнівно, мізки у нього працювали відмінно. Він продовжував щось писати навіть не думаючи звертати на мене хоч якусь увагу.

   В реальності пан Троїцький ще більш відлякуючий ніж на фото з інтернету. У нього густі чорні брови і вії.Та й, волоссям Бог його не образив. Щоки були покриті кілька денною щетиною. Точно гей, мало не сплеснула в долоні і добре, що я цього не зробила, бо саме в цей момент він підняв свій погляд на мене. Його сірі прищурені очі мали якусь гіпнотичну силу. 

--Доброго дня, Максиме Даниловичу я Брамс Лея Адамівна прийшла ...

--Я знаю хто ви і чому знаходитесь у моєму кабінеті, тільки не розумію хто дав вам право вриватися сюди без мого дозволу.  Сідайте, зараз я займуся вами, -- киває на крісло навпроти і знову занурюється у свою писанину. 

  Я послушно сіла, бо добре знала, що моя відповідь йому непотрібна. Мені нічого не залишилося як розглядати цього зверхнього мільйонера, який будь що має стати моїм босом. 

 Хмм, ... йому точно за тридцять і він не шкодує часу на заняття спортом. Такий весь підтягнутий і мужній. Якщо мої здогадки вірні і Троїцький гей, то він у стосунках, мабуть виконує роль чоловіка. Від дурних і непотрібних думок мене почав розбирати сміх. О, ні Леє ти не маєш права так проколотися. Негайно заспокой свою бурхливу фантазію і перестань думати про те, що тебе не стосується -- наказувала собі, бо вже почала відчувати, що ще секунда і куточки моїх губ досягнуть вух.

--Брамс Лея Адамівна! Звідки таке дивне прізвище й ім'я? Ви, що з якогось мафіозного клану? 

--Вибачте, Максиме Даниловичу, але я не вивчала свій родовід до сьомого коліна, - якомога спокійніше відповіла я.

--А у вас Леє є почуття гумору! І це плюс, але не в моїй компанії. І так, ви вважаєте,  що можете претендувати на місце моєї особистої помічниці? -- звучить холодний і непривітний голос.

--Я б була щасливою працювати під вашим керівництвом, -- ледь витискаю з себе любязні слова і скупу посмішку.

--Якщо ви так упевнені в собі, то слухайте мої умови. І так: мені потрібна особиста помічниця двадцять чотири на сім, а це означає, що ви маєте бути готовою виконувати мої завдання у будь-який час дня і ночі. Вивчити правила і ні в якому разі не порушувати їх. Якщо ви згодні, то ось контракт. Ознайомтесь і якщо вас все влаштовує ... підписуйте.