Глава 1
-- Леє, подруго у мене просто неймовірно чудова новина. Твою квартиру вря-то-ва-но. І тебе врятовано. Твоя подруга справжня фея, яка знайшла тобі роботу, - танцює моя Ніна з пляшкою вина у руці, в коридорі поки що моєї квартири. Що вона знову вигадала, що аж світиться від щастя?
-- Привіт, Нінок ... проходь і почувайся як вдома, бо не довго мені залишилося бути привітною господинею цієї квартири, -- похмуро відповідаю подрузі.
Ще місяць тому я була абсолютно щасливою. Мені вдалося витягнути себе з болота і я неймовірно пишалася собою. Гарна робота, яку я отримала мало не потом і кров'ю давала можливість виплачувати кредит за квартиру, а сьогодні я з завмиранням серця чекаю, коли мене виставлять з неї за двері. Ну чому через одного хтивого придурка усе моє життя летить шкереберть? Чому Єфремову закортіло розважити своє достоїнство саме зі мною?
-- Гей, ... ти, що не чуєш, що каже подруга? Крихітко Леє, тебе врятовано. Завтра у тебе співбесіда з моїм босом. Його особиста помічниця знову звільнилася і я вже уявляю тебе на її місці.
-- Нінуль, вже місяць минув як я шукаю роботу. І знаєш, нікому не потрібна помічниця, яка може посягнути на життя свого боса. Цей негідник Єфремов усім розтрубів, що я домагалася його, а коли він відмовив мені, намагалася вбити. Це ж треба таку дурню вигадати. Облив брудом через свої власні хтиві гріхи і лише ми двоє знаємо, що я ні в чому не винна.
-- Ну всім не всім ми це ще побачимо. Завтра! Коли Троїцький візьме тебе до себе на роботу своєю особистою помічницею, -- впевнено вигукує подруга.
Мені б хоч крапельку її оптимізму.
-- Звідки така впевненість? Ти, що вже показувала йому моє резюме? Просила взяти мене на роботу?
-- Ні, звісно! Завтра сама йому все покажеш, -- хмикає подруга.
-- А чому ж ти така впевнена, що він візьме мене на роботу? Можливо у нього на співбесіді будуть кращі кандидатури? Можливо я йому просто не сподобаюся?
-- Не будуть! Усі можливі варіанти він вже переглянув і розігнав наче вітер сірі хмари над Дніпром, ти одна залишилася на завтра. Якщо бос не прийме тебе на роботу, то залишиться без помічниці. А тоді йому повний триндець. Знаєш він ще той засранець! Якщо повітря не здригається від його голосу йому день не зарахується, тому ти маєш бути озброєною до зубів, - каже подруга так серйозно ніби я йду не на співбесіду, а на війну.
-- А чому? -- починаю допитувати Ніну, бо можливо її бос і справді мій єдиний шанс на порятунок. Як то кажуть надія помирає останньою.
-- Ну, ... думаю мені варто попередити тебе. ... Він трохи дивакуватий мужик. У нього в голові отакенні таргани табунами скачуть, - розвівши руки в сторони показує Ніна розмір тарганів її боса, і чесно кажучи їхня величина просто вражає. Буду сподіватися, що Ніна просто перебільшує.
-- Що значить дивакуватий? Чіпляється до жінок? -- допитую подругу, бо вже маю певний досвід з дивакуватим босом який, на перший погляд здавався адекватним чоловіком.
-- Ні, не хвилюйся ... на рахунок цього з ним у тебе не виникне проблем. Максим Данилович не терпить романів на роботі. Сам в гречку не скаче і іншим не дозволяє. Слухай, нормально все буде. У тебе все одно немає інших варіантів, або повертатися до своєї божевільної сімейки, або терпіти мого боса. Вибір як бачиш невеликий, то що скажеш?
-- Я терпітиму твого боса, -- впевнено запевняю подругу.
-- Ну от, впізнаю свою подругу. Давай келихи, бо вино остигає, -- весело підморгує подруга.
Ніна вже вмостилася за стіл моєї маленької, але такої затишної кухні. Я ж поставила на стіл два келихи та плитку чорного гіркого шоколаду. Терпіти не можу чорний шоколад. Мені б зараз чогось солоденького, але на жаль сьогодні мої бажання не збігаються з моїми можливостями.
Відкоркувавши вино я наповнила наші келихи.
-- Давай, за твою нову роботу, -- піднявши келих, подруга одразу й осушила його. Спритна вона у мене.
-- Краще розкажи мені про свого боса. Що він любить, що не любить? Які принципи роботи сповідує? Дуже вимогливий?
-- Наш монстр-трек схиблений на ідеальному порядку ... у всьому. У найменших дрібничках. Бісовий педант.
-- Не проблема, я теж люблю порядок.
-- Знаєш, він його аж занадто любить. Троїцький дуже прискіпливий, запалюється наче сірник, тому й працювати з ним під боком ніхто не хоче. Ти знаєш, його особиста помічниця встановила рекорд, протрималася на своєму місці аж цілих три дні.
-- Ого, ти лякаєш мене Ніно. Скільки ж тоді працювали інші?
-- Передостання притрималася лише тридцять п'ять хвилин, -- серйозно відповідає подруга.
-- Мені вже варто боятися чи почекати до ранку?
-- Не хвилюйся, я впевнена ця робота вже у твоїй кишені. Ти тільки підготуйся як треба. Тобі потрібно мати бездоганно сірий вигляд. Ледь помітний макіяж і туфлі на високих підборах. Коротше ти маєш виглядати строго і по діловому.
-- А чому саме сірий? Він, що фанат п'ятдесяти відтінків? -- питаю налякано, бо від моєї подруги можна сподіватися чого завгодно. Хто зна, що за роботу підсуває мені ця авантюристка.
-- Сірий -- улюблений колір мого боса. Він його просто обожнює. Кабінет сірий, меблі сірі, костюми сірі навіть улюблена чашка сіра. Тож як робитимеш йому каву не переплутай, бо інакше навіть тридцять п'ять хвилин не протримаєшся.
Я уважно слухала подругу і не переставала дивуватися її словам. Якщо Ніна не перебільшує, то мене чекає справжнісіньке пекло. Цей її бос не людина зовсім, а якийсь бездушний механізм. Та ким би він там не був я маю спробувати влаштуватися до нього на роботу.
Якщо я і завтра провалю співбесіду, то навіть не хочу уявляти, що мене чекає далі. По суті мені навіть немає куди йти з цієї квартири. Хіба одразу на вулицю, звідки я й прийшла. До інтернату чи сиротинцю таким як я вже запізно.
Я народилася у невеличкому селі під Києвом. У сім'ї де ще окрім мене четверо дітей. Моїх молодших братів і сестер. Рідна у нас тільки мама, а от батько у кожного свій. І на жаль жоден з нас не знає хто саме. У кожного своє прізвище і по батькові теж у всіх різне. Я до прикладу -- Брамс Лея Адамівна.
#2174 в Жіночий роман
#9567 в Любовні романи
#3678 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 14.05.2022