Розділ 42. Епілог

Катя

Я завжди вірила, що доля — це не просто випадковість. Вона має свій план, своє дихання, свої мовчазні обіцянки. Але ніколи не думала, що шлях до мого щастя пролягатиме крізь темряву, страх і випробування, що змінять мене назавжди.

Сьогодні я стояла перед дзеркалом у новій кімнаті, яка стала нашою. Не чужою, не тимчасовою, а нашою спільною домівкою. На моїй руці блищала обручка. Її холодний метал ніжно торкався шкіри, але те, що вона символізувала, палало теплом у серці.

Я згадала, як ще недавно сиділа в залі очікування аеропорту, намагаючись зробити крок назад. Втекти. Але любов яка справжня не відпускає. Вона знаходить тебе, навіть коли ти сама не знаєш, де саме згубила себе.

Раїд… Він став для мене не просто чоловіком. Він став вибором. Сильним, недосконалим, але щирим. Його каяття не були словами вони стали вчинками. Його почуття не обіцянками, а діями. Його серце  не замком, а домівкою.

Сьогодні в маєтку панувала тиша. Після тієї гучної, емоційної вечері, після слів, які розставили крапки над "і", після поглядів гостей, у яких було і здивування, і повага, — залишилось тільки ми. Ми двоє, які нарешті дозволили собі бути щасливими.

Я вийшла на терасу, де вже чекав Раїд. У його очах було те саме світло, яке я побачила колись у найпершу ніч, коли ще боялась довіритись, але всередині щось вже тягнуло мене до нього.

— Вже все закінчилося? — запитала я тихо, торкаючись його долоні.

— Ні, — усміхнувся він і нахилився ближче. — Все тільки починається.

Я засміялась крізь сльози. Бо саме так воно й було. Ця історія — наша. Написана болем і прощенням, ніжністю і пристрастю. Але найголовніше — любов’ю. І попереду в нас ще багато сторінок.

Я сиділа поруч із Раїдом, притулившись до його плеча, а наші пальці переплітались, мов навчилися бути разом ще задовго до нас. Тиша була затишною, не гнітючою. Її не потрібно було наповнювати словами. Усе найважливіше вже сказано.

Він мовчки провів пальцями по моєму зап’ястю. Жест такий простий, але такий ніжний, що серце стислося від щастя.

— Усе тільки починається, — прошепотів він мені у волосся.

Я усміхнулася, заплющивши очі. Так. Усе тільки починається. Біль, образи, сумніви  залишилися позаду. А попереду… спільні ранки. Наші перші подорожі. Маленькі перемоги і великі мрії. Наше життя.

Я підвела очі до Раїда — його погляд був спокійний, впевнений, як обіцянка. І я знала, що скільки б не було перешкод, ми вже ніколи не будемо самі. Ми вдвох. І цього достатньо, аби пройти крізь будь-що.

— Я вдома, — прошепотіла я.

Він лише легенько стис мою руку у відповідь. Тепер усе буде інакше.

Від автора:

Так закінчується ця історія. Історія жінки, яка пройшла крізь біль, недовіру, розчарування, аби знайти не просто любов, а своє справжнє "Я". Історія чоловіка, якому довелося зламати самого себе, аби навчитися любити по-справжньому. Та не поспішайте закривати останню сторінку. Бо життя не зупиняється на слові "кінець".

Раїд і Катя лише почали писати свою нову главу. Вже не про боротьбу, а про ніжність, не про страх, а про глибоку єдність. Їхній шлях ще триватиме у тиші маєтку, у вечорах під зорями, у поглядах, які не потребують слів.

А от за лаштунками на нас вже чекає інша пара. Ліна і Емір. Вогонь і лід, розум і емоція. Їхній шлях тільки починається. Складний, небезпечний, але такий... живий. Якщо вам цікаво зазирнути у цю нову історію, то обіцяю, що вона не залишить вас байдужими.

Я безмежно вдячна вам, мої любі читачі. За кожен прочитаний розділ, за кожну зірочку, кожен коментар і навіть мовчазну підтримку. Ваша увага — це те паливо, яке давало мені сили писати далі. Ви — частина цієї історії.

І якщо хоч раз, читаючи цю книгу, ваше серце стиснулося, очі заблистіли або з’явилася усмішка, значить, усе було не дарма.

До нової зустрічі у книзі, де Ліна навчиться довіряти, а Емір… можливо, вперше по-справжньому любити.

З любов’ю та трепетом,
Ваша, Мілана Дарк ❤️