Розділ 35

Катя

Ніч видалась… незвично спокійною. Я довго лежала, дивлячись у темряву, слухаючи рівне дихання Раїда поруч. Його рука була закинута на мої стегна, ніби він навіть уві сні не хотів відпускати мене. І це відчуття бути поруч із ним, в одному ліжку, в його світі, спершу лякало, потім дивувало, а згодом почало заспокоювати.

Я боялась, що не зможу заснути. Що думки переслідуватимуть мене. Але тіло само розслабилось, немов знало, що зараз я в безпеці. Вперше за довгий час.

Я прокинулась на мить раніше світанку. Ліжко було вже холодним з його боку, а подушка акуратно поправленою. Раїда не було. І чомусь це залишило в мені невеличкий порожній відгук. Я звикала до нього надто швидко.

Вдихнувши глибше, я відкинула ковдру, повільно підвелася й пішла до ванної. Душ допоміг трохи прочистити думки. Я дивилась на себе в дзеркалі й помічала зміни. Не зовнішні, а всередині. У погляді. У впевненості, що з’явилась десь поруч із тривогою.

Я обгорнулась рушником, витерла волосся, одяглась у легке плаття з гардеробу, і, зробивши глибокий вдих, спустилась униз.

Маєток уже жив своїм ранковим життям. Десь далеко чулося, як хтось переносив підноси, тихо розмовляв арабською. Світло було м’яким та теплим. І ще до того, як я увійшла до їдальні, відчула аромат кави й свіжої випічки.

Усі запахи одразу викликали легке тепло в животі. І водночас неспокій. Чи буде Раїд тут? Я обережно переступила поріг їдальні і завмерла… У їдальні на мене чекала Лейла.

Вона сиділа за головним місцем столу, що  належало Раїду. Її постава була ідеально рівною, погляд холодним, мов лезо ножа. На ній був одягнений вишуканий халат зі східною вишивкою, а губи вигинались у ледь помітну посмішку, яка нічого доброго не віщувала.

— Доброго ранку, — сказала я стримано, заходячи до зали.

— Нарешті прокинулась, — відгукнулась Лейла, навіть не вдаючи привітності. — Раїд уже поїхав по справах. Чоловік не може вічно залишатись у ліжку, шкода,  правда?

Її слова були тонкою голкою, вколотою просто в серце. Але я не моргнула.

— Він залишився настільки, наскільки вважав за потрібне, — відповіла я спокійно, обираючи місце за кілька кроків від неї.

Служниця принесла чашку з кавою. Я відчула на собі погляд Лейли, що пронизував, як рентген.

— Мабуть, ти вже почуваєшся... особливою? — повільно мовила вона. — Ще одній чужинці пощастило привернути його увагу. Але не плутай це з владою. Бо вона не належить тобі.

— І тобі також, наскільки я розумію, — відповіла я тихо, дивлячись їй просто в очі. — Бо якби належала, ти б зараз не сиділа тут і не намагалась залякати мене словами.

Її обличчя сіпнулось, хоч і на мить. Але цього було достатньо.

— Ти не знаєш, з ким зв’язалась, дівчинко, — промовила вона вже не так вишукано, як на початку. — Раїд може бути щедрим. Але він також буває небезпечним. І якщо ти справді думаєш, що зможеш жити  у його кімнаті, під його захистом, то ти сильно помиляєшся.

Я повільно поставила чашку.

— А ти, схоже, вже не під його захистом. Це боляче, правда?

У Лейли здригнулись пальці. Її подих став частішим, але я більше не відчувала страху. Я знала, чому вона говорить усе це. Бо в її світі не залишилось нічого, крім статусу. Бо тепер він належав іншій.
І я не збиралась його віддавати.

— Залиш мене, будь ласка, — сказала я рівно. — Я хочу спокійно поснідати.

— Ще побачимо, хто кого залишить, — прошипіла вона й підвелась. Вишукано. Гордо. Але її кроки видавали напругу.

Я лишилась одна за столом. Усередині все ще пульсувало від розмови, але обличчя залишалось спокійним.ьЯ виграла цей раунд. Але попереду, я знала, буде ще чимало.

Я нарешті залишилась одна у їдальні. У просторому залі, де сонячне проміння пробивалося крізь тонкі штори, панувала тиша. Проте вона була не затишною, скоріше обволікаючою, як павутина. Я сиділа, не зрушуючи з місця, й дивилась на страви, які акуратно стояли на срібних тацях.

Світлі сирники з м’якою начинкою, ароматна яєшня зі спеціями, нарізані фрукти. Все виглядало апетитно. Занадто апетитно. Але я більше не могла їсти щось, що приготували для мене без страху.

Після отруєння я сприймала кожну крихту з тарілки як потенційну загрозу. І хоча Шахір запевнив, що без дозволу Раїда тепер нічого не потрапить на мій стіл, я не могла вимкнути цей інстинкт самозахисту.

Повільно підвівшись, я сама пішла на кухню. Слуги здивовано кивнули, але мовчали, поки я заварювала собі каву — міцну, чорно-гірку, як спогади останніх днів.

Я повернулась у їдальню вже з чашкою в руках і влаштувалась біля вікна. Смак кави був знайомим і трохи заспокійливим. Він не зраджував. Він не приховував отрути.
Я повільно робила ковтки й думала про Лейлу.

Її погляд, її слова, кожна інтонація, усе в ній кричало про втрату контролю. Про ревнощі, які вона більше не могла ховати за маскою гідності. Вона не любила Раїда, я це бачила. Але любила володіти ним. Його прізвищем, його домом, його увагою. А тепер усе це починало вислизати з її рук. Вона відчувала загрозу в мені.

Можливо, я й не хотіла цієї боротьби. Я й не шукала її. Але вже стояла посеред неї, по самі щиколотки в холодній воді інтриг.
—Якщо хочеш вижити, Катю, — подумала я, — тобі доведеться навчитися плавати у цих водах.

Мій погляд ковзнув у бік дверей. Здавалося, навіть стіни в маєтку знали про протистояння, яке тут розгортається. Я зробила ще ковток і поклала долоню на теплу кераміку чашки. Уперше за довгий час я відчула, що більше не тікаю. Я залишаюсь. І я чинитиму опір.

Після сніданку, який так і не став справжнім, я повернулась до кімнати. Повітря в маєтку було важке, ніби саме сонце зависло над дахом і не хотіло відступати. Штори вікна ледь ворушились від теплого вітру, але не приносили жодної прохолоди. Сьогодні було справжнє пекло.

Я кинула погляд на годинник і зітхнула. Ще цілий день попереду. Хотілося хоч на мить забути про все  та хоча б ненадовго зняти з себе напругу.