Розділ 33

Раїд

Вона спала. Загорнута в простирадло, з розпатланим волоссям на подушці, дихала рівно і спокійно, ніби уві сні нарешті знайшла ту тишу, якої прагнула.

А я… Я просто лежав поруч. Не міг відірвати від неї погляду. І не міг зрозуміти, як після тієї першої ночі, після того, як вона віддала себе мені, я відчуваю себе не переможцем, а в'язнем.

Тепер я був зв’язаний з нею. Сильно та без права на втечу. Бо Катя не була схожа на жодну жінку, яку я знав. Вона змушувала мене… відчувати. І це лякало найбільше.

Я провів пальцями по її плечу, майже не торкаючись і так, наче боявся її розбудити, а ще більше злякати. Бо в цьому ліжку сьогодні вночі ми не тільки з’єднались тілом. Ми сказали щось більше без слів та без обіцянок. Її погляд, її дотики, її тремтіння під моїми руками… усе в ній було правдиве. Без масок та гри.

І, чорт забирай, я більше не хотів відпускати це. Я не був м’яким чоловіком. Не був добрим. У моєму житті не було місця для романтики, але до неї. Але зараз, спостерігаючи за тим, як Катя мирно спить у моєму ліжку, я відчував, що сам змінився. Трохи. Зовсім трохи. Але досить, щоб це здавалося небезпечним. Бо що буде, коли хтось спробує її відібрати? Або зробити боляче?

Я знаю відповідь. І вона мені зовсім не сподобалась. Бо в мені жила не тільки пристрасть. А й темрява, що ніколи не знала меж.

Я притиснувся до її спини, обіймаючи її тіло рукою, що вже не могла належати іншій. І прошепотів майже беззвучно:

— Тепер ти моя, Катю.

Не як трофей. Не як тимчасова спокуса. А як та, кого я захищатиму до останнього подиху. Навіть… якщо вона про це ще не знає.

Я прокинувся не одразу. А точніше не хотів прокидатись, поки поруч було її тепло. Катя лежала на боці, притиснувшись спиною до мого грудей, а я, не розплющуючи очей, втягнув повітря, наповнене її запахом. Солодким, справжнім. Її волосся заплуталось у моїх пальцях. І цей беззахисний ранок… був кращим за будь-який день із сотнями моїх перемог.

— Ти вже не спиш, — почулася її тиха фраза. Трохи хрипка, ще сонна.

Я посміхнувся, не відкриваючи очей, і ще міцніше притиснув її до себе.

— Якби ти була моїм сном, я б не хотів прокидатись ніколи.

Вона тихо засміялась і сховалася під ковдру.

— Ти завжди такий добрий вранці?

— Ні. Це побічний ефект… — я нахилився і прошепотів їй на вухо, — …нічного передозування тобою.

Катя скрутилася в клубочок, заховавши обличчя в подушку. Навіть не бачачи її очей, я знав, що вона вся залилася рум’янцем. І від того мені захотілося ще сильніше розтягнути цю мить.

— Не дивись на мене так, — пробурмотіла вона, не піднімаючи погляду.

— Я ще не дивлюсь, але вже хочу, — буркнув я, ковзаючи пальцями по її оголеній спині. — І щось мені підказує, що варіантів не дивитись на тебе сьогодні в мене не буде.

— Раїд… — її голос був майже благанням, але зовсім не впевненим.

Я перекотився на спину, потягнув її за руку  і за мить вона опинилася зверху, впершись долонями в мої груди. Її волосся впало на моє обличчя, і я знову відчув цей запах — жіночий, спокусливий, лише її.

— Якщо ти ще раз так подивишся на мене своїми наївними очима, — я торкнувся її підборіддя, змушуючи подивитися прямо на мене, — я не стримаюсь. Знову.

— А я думала, ти стриманий шейх, — вона лукаво усміхнулась, намагаючись пожартувати.

— Я стриманий у бізнесі. У переговорах. Але не тоді, коли моя жінка сидить на мені гола і дивиться, як перелякане кошеня.

Катя різко вхопила ковдру й накрилася нею з головою, засміявшись.

— Ти нестерпний.

— Я знаю. Але ти все одно мене обожнюєш, — я підтягнув ковдру, ховаючись поруч. — А зараз, якщо вже ми прокинулись, може… продовжимо? Бо мій ранок ще не до кінця вдалий.

— Раїде! — її обурення було тільки наполовину щирим. — Ми ж повинні поводитися пристойно… після…

— Після? — я торкнувся кінчика її носа.

— Після такої ночі.

— Ні, після такої ночі ти моя назавжди. А це означає, що жодної пристойності між нами вже не буде.

— А якщо я скажу, що хочу сніданок?

— Тоді я з’їм тебе замість нього, — прошепотів я, притискаючи її до себе й вдихаючи в неї ще раз. — Бо після ночі з тобою все інше, здається… несмачним.

Її очі засяяли. Мені хотілося, щоб вона сміялась так завжди. Щоб не було отруєнь, страху, чужих втручань. Лише ми. І цей світ під нашою ковдрою. 

Я не поспішав її відпускати. Її тіло лежало на мені так легко, ніби створене для моїх обіймів. Вона обережно водила пальцями по моїх грудях, іноді зупиняючись, ніби хотіла щось сказати, але щоразу мовчала. Я не квапив її. Бо така тиша між нами — без поспіху, без обов’язків була не меншою насолодою, ніж ніч.

— Ти знаєш, — тихо промовив я, — колись я думав, що жінка в моєму ліжку — це слабкість. А зараз думаю, що найбільша сила

Катя підняла на мене очі. Трохи здивовані, трохи зніяковілі, але теплі. Справжні.
Вона нічого не сказала, тільки обережно нахилилась і торкнулась губами мого плеча. Я стиснув її талію, втягуючи повітря.

— Не спокушай мене, — попередив я. — Я ще не забув, що ковдра — це дуже хиткий одяг.

— А я думала, що ти хочеш поснідати, — грайливо усміхнулась вона, повільно відкидаючись на спину.

— Я хочу все, що пов’язане з тобою, — прошепотів я, торкаючись її шиї. Але потім змусив себе зупинитись. — Гаразд. Ти перемогла. Сніданок так сніданок.

Ми вдягнулись, не поспішаючи, обмінюючись поглядами і жартами. Катя виглядала так, ніби світ навколо — це не лікарня, не палац, не страх… а просто дім. Я замовив сніданок. Теплі круасани, сезонні фрукти, свіжовичавлений сік і запашна кава.

Вона їла неквапливо, загортаючись у білий халат, сидячи біля вікна, де сонце ковзало по її щоках. І я не міг відірвати погляду.

— Ти так захопливо дивишся на мене, — посміхнулась вона, кусаючи полуницю.

— Ти навіть не уявляєш, скільки сил мені потрібно, щоб дочекатись наступної ночі, — відповів я.