Розділ 2

Раїд

Вона дивилася на мене з викликом.

Не зі страхом  як зазвичай і не з покорою як очікувалося, а з викликом.

Катерина. Ім’я звучало твердо. Незвично для мого вуха, але красиво.

В її голосі не було жодного натяку на те, що вона готова прийняти ситуацію. І, можливо, саме це зацікавило мене більше, ніж зовнішність, акцент чи навіть плутанина, яка привела її сюди.

Я не звик до непередбачуваного.

У моєму світі все мало своє місце, мету й наслідки. Жінка мала приїхати, підписати угоду, вивчити правила й залишитись зі мною. Та замість того я отримав справжній вибух.

— Я не вона, — сказала вона мені з таким жаром, наче ще хвилина і накинулась би з кулаками.

Але вона залишалась нерухомою. Гордо стояла в центрі кімнати, така чужа та невідома для мене. Світле волосся, гнів у зіницях, пальці, що стиснули тканину спідниці, намагаючись не видати тремтіння. Я помітив усе. Я завжди помічаю.

«Доведи мені, хто ти. І чи вартуєш того, щоб я тебе відпустив.»

Ці слова зірвались з вуст несвідомо. Не тому, що я хотів погратись, а тому, що щось у мені раптом захотіло зупинити її втечу.

Я вийшов із кімнати, відчуваючи, як тиша в мені тріскається. І вперше за довгий час, я не знав, чому. Я йшов коридором повільно. У цьому домі кожен крок відлунював суворість,  він не терпів слабких. Я будував його як фортецю після того, як руйнували мене.

Але зараз щось тріскало не в мармурі, а в мені. Чому я не наказав повернути її назад?

Помилка — це всього лише збій системи. Один дзвінок і вона могла б вже бути в аеропорту, з вибаченнями, грошовою компенсацією й квитком додому. Я ж не зобов’язаний тримати те, чого не просив. Але я залишив її.

— Шахір, — покликав я, і з тіні виринув мій старший охоронець.

— Слухаю.

— Встанови спостереження. Вона буде пробувати тікати.

— Зрозуміло. Якісь інструкції?

Я замислився. Мені не хотілось, щоб вона боялась, але й не хотілось, щоб відчувала свободу.

— Ніякої фізичної сили. Тільки межі.

— Межі?

— Вона не має покинути територію. Але нехай відчує, що обирає сама.

Шахір кивнув і зник так само тихо, як з’явився. Я вийшов на балкон. Звідси було видно задній двір. Пальми, вода, пісок. У цій частині світу навіть природа ніби випробовує, скільки ти витримаєш.

Катерина… В її погляді було те, що я давно не бачив — несхитність і страх не за себе, а за свою гідність. Це рідкісний страх. Найнебезпечніший.

Я пам’ятав таку ж саму твердість в очах лише однієї жінки — моєї матері. Її теж привезли сюди не з власної волі. Але вона нікому не дозволила себе зламати. І я знав, чим це закінчилось.

"Ти не можеш врятувати ту, хто не хоче бути врятованою", — говорила вона мені колись. Але ти зламаєшся, якщо не спробуєш."

Я знову побачив перед собою Катю зі злістю в голосі зі страхом під шкірою.

Зі світлом, яке хочеться загасити або захистити. І я досі не знав, чого хочу більше.

Я спостерігав за нею через екран.

Чорно-біле зображення з камер не передавало емоцій, але її рухи говорили більше, ніж слова.

Вона ходила кімнатою, торкалась речей, відкривала шафи, перевіряла вікна. Не панікувала, а діяла. Дуже тихо, дуже обережно, як людина, яка не звикла здаватись.

Я відкинувся на спинку крісла.

— Вона не схожа на інших, — мовив я вголос, хоч у кімнаті нікого не було.

Звичайні жінки, яких сюди привозили, дивилися вниз, бо боялися дивитися в очі. Чекали дозволу заговорити. А вона  говорила з викликом.

І хоч я був переконаний у своїй правоті, щось у мені роздирав тонкий сумнів.

Не тому, що я боявся наслідків, а тому, що вона вже була в мені.  Не як жінка, а як незрозумілий код, який хочеться розгадати.

— Продовжуємо спостерігати? — тихо спитав Шахір, стоячи осторонь.

Я кивнув.

— І встановіть охорону біля східного крила. Там старий прохід через сад. Вона знайде його.

— Ваша інтуїція?

— Її очі про це кричать.

Він злегка вклонився й вийшов. А я залишився наодинці з чіткою думкою, що вона не затримається тут надовго… якщо я не знайду спосіб змусити її залишитись.

І не силою, не погрозами, а чимось іншим. Тим, що сам давно забув.

І якщо вона дійсно не та, кого мені призначили… Можливо, саме тому вона єдина, кого я хочу.