34. Рейнар. Невідома бранка

Дим від згарища ще стояв у повітрі. Кам’яні плити у внутрішньому дворі Гнізда Орла були вкриті попелом, а там, де ще вчора лежали мішки з зерном, тепер чорнів обвуглений каркас навісу.

Коли перша ейфорія від тимчасової перемоги минула, дракон пильно глянув на них бурштиновими очима.

— Вибач, — почувся його голос у голові Рейнара. — Я впустив козу, яку приніс для нас. Подумав, що важливіше врятувати замок. Певно, вона згоріла..

— Це не твоя провина, — озвався Рейнар. — Ти врятував нас. А їжа… Ми впораємось.

Ейлін, загорнувшись у подерту накидку, кивнула мовчки. Вона була бліда, але зібрана. Її руки, хоч і тремтіли, швидко й вправно розводили вогонь у старому казанку, який вона знайшла на кухні. Із залишків сушеного м’яса, кількох коренеплодів і жменьки сочевиці вона приготувала густу, поживну страву.

— Їж, поки тепле, — простягнула вона миску Рейнару.

Він узяв мовчки. Увесь вечір юнак працював у дворі, лагодячи обвалені частини муру та намагаючись зміцнити ворота. Його руки були в мозолях і кіптяві, обличчя — втомлене, але очі не втрачали рішучості.

Ніч минула спокійно. Воїни Гарольда, розуміючи, що штурм безглуздий після повернення дракона, відступили до свого табору, що ховався внизу, біля підніжжя скелі. Але тиша здавалася підозрілою — наче щось темне повзло у високій траві, чекаючи слушного моменту.

Ранок був холодним. Рейнар стояв на верхній башті, кутаючись у плащ, і вдивлявся в далечінь. Туман стелився між вершинами, а скелі виблискували від роси. І раптом…

— Що це?..

На північному боці, біля самотнього сухого дерева, яке дивом оминув вогонь, була прив’язана дівчина. Її темне волосся розсипалося по плечах, а бліде обличчя ледь вирізнялося на фоні тьмяного неба. Вона нерухомо сиділа навколішки, схиливши голову.

— Ейлін! — покликав Рейнар, збігаючи вниз.

Вона вийшла з кухні, витираючи руки об полотняний рушник.

— Що трапилось?

— Вони залишили дівчину. Біля дерева. Саму. Напевно, як жертву Ааррові.

— І що?

— Ми маємо її врятувати! — вигукнув Рейнар.

Ейлін зупинилась. Її очі потемнішали.

— Рейнаре, у нас майже не лишилося припасів.  Ти хочеш додати ще один рот у цей замок?

— Вона людина! Ми не можемо просто залишити її там. Це жорстокість, — вперто стояв на своєму хлопець. 

— А раптом це пастка? Ти спустишся туди, а вони закидають тебе стрілами? — запитала Ейлін.

— Все одно ми не повинні дивитися, як вона там помирає!

Дракон спостерігав за їхньою суперечкою мовчки. Нарешті промовив:

— Я злітаю туди сам. Подивлюся ближче. Якщо вона дійсно жива — заберу її. Якщо це обман — їхні стріли не проб’ють мою шкіру, а близько вони не наважаться підійти. 

Ейлін зціпила зуби, але нічого не сказала. Її обличчя стало кам’яним, як і скелі довкола.

Аарр здійнявся в небо.

Коли він опустився біля дерева, дівчина здригнулася. Вона була виснажена, але свідома. З її зап’ясть звисали грубі мотузки, а губи були потріскані від вітру.

— Ти боїшся мене? — запитав дракон.

Вона дивилася на нього широко розплющеними очима. Аарр терпляче чекав, він знав, що кожна людина, вперше почувши його голос у своїй голові, реагує так само.  Трохи отямившись від шоку, дівчина прошепотіла:

— Прошу... не вбивай…

Аарр нахилився, вивільнив її лапою і підняв обережно, немов крихку іграшку. Змах крил — і він поніс її вгору, до замку, де вже чекали двоє — кожен ізсвоєю тривогою і передчуттями. 

Вони ще не знали, що ця дівчина стане випробуванням — не менш небезпечним, ніж воїни Гарольда…