33. Ейлін. Повернення Аарра

Знизу почулися звуки бойового рогу.  Воїни Гарольда рушили вгору серпантином, який вів до головної брами. Їхні кроки били в скелі, наче барабани.

Ейлін стояла на мурі, тримаючи в руках важкий арбалет.. Поруч Рейнар запускав стріли з баштового лука, їхні постріли зливалися з лунким свистом старої балісти, яку вони встигли зібрати.  Її стріли розривали повітря і пробивали щити, мов папір.

Але ворогів було забагато. До того ж вони закидали замок стрілами, на які було прив’язане запалене клоччя. Якщо не догледіти, то всередині могла спалахнути пожежа. 

— Вони тягнуть драбини! — вигукнула Ейлін. — Якщо дістануться стіни — нам кінець!

— Ми не дамо їм цього зробити, — Рейнар кинув арбалет, схопив меч і побіг вниз, до брами. — Я спробую замкнути її знизу. Тримай оборону згори, скільки зможеш!

Ейлін залишилась одна. Суха лють обпікала їй груди. “Я — донька Скель. Мій страх — глибше під землею, ніж вони дістануть.” — шепотіла вона.

Коли перша драбина зачепилася за стіну, вона відштовхнула її списом. Потім ще одну. Але вороги вже підіймалися з іншого боку стіни, вона чула їхні голоси і розуміла, що не встигне добігти туди раніше, ніж вони опиняться на мурі. .

Знизу почулося глухе гуркотіння — Рейнар підпалив стару смолу з барил, що стояли біля воріт. Коли ті загорілися, дим повалив угору, а вороги почали кричати — їхнє власне полум’я обернулося проти них.

Проте це був тільки початок. Серед диму на горизонті з’явилося щось велике і темне.

‘ Силует у хмарах. Люте ревіння, яке оглушило навіть вітер.

Аарр повертався…

***

Здавалося, саме небо здригнулося, коли тінь Аарра вкрила схили гори. Гарольд не встиг дати наказ відступити — дракон спікірував просто на центр війська, обрушуючи на нападників потік вогню, що обпалював усе живе. Щити плавилися, люди розбігалися, коні іржали й падали.

Замок Гніздо Орла завмер, спостерігаючи за розгромом.

— Ти повернувся, — прошепотіла Ейлін, стоячи на мурі. Вітер від розмаху драконових крил тріпав її волосся, наче вітаючись. На її щоці була кров від подряпини, але вона не помічала цього. Її душу переповнювало відчуття тріумфу. 

Аарр зробив коло над ущелиною і ще раз ударив полум’ям по табору Гарольда, тоді приземлився на кам’яній платформі замку, здіймаючи куряву. Ейлін підбігла до дракона і обняла за шию. Ще за хвилину до них приєднався Рейнар. Брудні, в сажіі болоті, розпатлані, закривавлені, вони, однак почувалися найщасливішими цієї миті.

Але Гарольд не був дурнем. Поки рештки війська збирались на нові позиції внизу, він змінив тактику…