29. Ейлін. "Драконів треба берегти"

Дівчина стояла, вперши руки в боки, і хитала головою, дивлячись на Аарра:

 —  Ви всі, дракони, такі наївні? Його дружки пообіцяють, ми їм цього телепня віддамо, а вони нікуди звідси не підуть. Ще й посміються з нас!  Ось побачиш, так і буде!

 — А як же “слово лицаря”? — Аарр поглянув на Рейнара, який стояв, опустивши голову. — Сто років тому, коли я заснув, це все ще щось важило…

 — Ти ще згадав би, що було тисячу років тому, — Ейлін махнула рукою. — Подумай своєю головою, якщо вони відправили свого шпигуна, щоб отруїти тебе, а потім похвалятися, що їхній принц переміг тебе в чесному бою — чи зупиняться перед тим, щоб дати слово честі, а потім його забрати? Всі зрадники, нікому не можна вірити!

 — Якщо тебе зрадили, це ще не означає, що всі люди такі, — раптом стрепенувся Рейнар. — Я не зрадник і не шпигун! І не треба мене тримати заручником! Я сам піду і попрошу брата забрати своє військо і повернутися на острови!

 — Он як ти заговорив, коли злякався за своє життя! — пирхнула Ейлін. — Якщо ти, Аарре, повіриш цьому пройдисвіту, це значить — ти найдурніший з усіх драконів!

 — Я не пройдисвіт, — обурився Рейнар. Вони з Ейлін стояли одне проти одного, немов суперники на поєдинку. — Я можу все розповісти… Мені говорили, що дракон… тобто Аарр — це страшна потвора, яка краде людей і їсть їх…

Ейлін зареготала, але Рейнар виставив вперед долоню, немов закликаючи до уваги. 

 — Це зараз ти смієшся, Ейлін, — він подивився їй в очі. — А хіба в минулому, коли тебе принесли в жертву Аарру, тебе не переконали, що він жорстокий і кровожерливий? І хіба ти не повірила в це?

Ейлін закусила губу. Вона вже встигла забути про ті часи, встигла переконати себе в тому, що завжди була на боці дракона. Але слова Рейнара змусили її повернутися в ті часи, коли дівчина помирала зі страху, прив’язана до сухого дерева поблизу Гнізда Орла. 

 — Мене переконали в цьому, і я повірив, — продовжував Рейнар. — Тому й погодився допомогти братові… Це мала бути шляхетна справа… А коли я прибув сюди, у Місто на скелі, то побачив, як на очах сотень людей Аарр викрав твою сестру. Що було мені думати? Я ж не знав, що ти сама все запланувала! І що Луїзу ніхто не збирався вбивати? 

 — Чому тоді твій брат не вийшов на чесний бій зі мною? — озвався Аарр, який досі мовчав і лише переводив погляд своїх золотого кольору очей з хлопця на дівчину і назад.  — Раніше всі лицарі приїздили самі. І я нікого не вбивав. Дихну вогнем, трохи волосся обсмалю — і вони втікали. Це перший раз, коли мене збиралися перемогти підступом…

 — Не перший, — виправив його Рейнар. — Ти забув про сина Мерліна?

Аарр зітхнув. Легкий димок вирвався з його ніздрів.

 — Так, нечесні двоногі були завжди, — пробурмотів він.  — Твій брат — боягуз, от він хто! Можеш йому це передати…

 — Він не боягуз, — вступився за Гаральда Рейнар. — Просто він спадкоємець престолу. Єдиний син у нашого батька. Ним не можна ризикувати!

 — А ти що, донька? — пирхнула Ейлін. — Чомусь ти не схожий на дівчину! Який же він єдиний син?

 — Єдиний законний син, — виправився Рейнар. — Мені все одно не світить корона. Якби Гарольд загинув, на престол сів би молодший брат мого батька. А моя смерть нічого б не змінила…

 — Та не загинув би він, — Аарр махнув лапою. — Я нікого не вбиваю із вас, двоногих. Лише один той негідник, син Мерліна… Але він на те заслужив…

 — Я піду до брата і вмовлю його повертатися додому, — промовив Рейнар. — Скажу йому, що ти нікому шкоди не чиниш і людей не вбиваєш. 

 — І взагалі, драконів зараз дуже мало залишилось. Їх треба берегти! — додала Ейлін. 

 — Вибачте, — Рейнар похилив голову. — Я був не правий, що хотів підсипати це сонне зілля… Сподіваюся, ти пробачиш мене, Аарре?

Дракон якийсь час мовчки дивився на нього, а потім кивнув головою:

 — Добре, можеш іти. Мабуть, я справді найдурніший із драконів, та я вірю, що чесні люди ще не перевелися на світі…