28. Рейнар. Викриття

Дівчина була страшенно розлючена від того, що сама привела у замок зрадника. 

 — Що ти мені розкажеш? Чергову побрехеньку про твої мандри? Я відразу запідозрила, що тут справа нечиста! Мандрівник, у якого нічого немає, ніякої ноші, коня немає!  Ти задумав нас отруїти, Ааррові скарби до рук прибрати! Кому ворона відправляв? Своїм спільникам-розбійникам?

 — Постривай, — Рейнар підняв руки догори. — Я не розбійник, чесне слово! І не збирався краси ваші скарби!

 — Хто ж ти такий?  — вона схопила зі столу великого ножа і наставила на нього. — Кажи правду, бо заріжу!

 — Та я й так сказав би, — хлопець усміхнувся. — Не гнівайся, тепер ти будеш вільна. Повернешся до батьків…

 — Хто тобі сказав, що мені потрібно до батьків? — Ейлін наступала на нього з ножем, припираючи Рейнара до стіни. Очі палахкотіли такою люттю, що якоїсь миті він переконався — заріже і оком не кліпне. Може, вона не тендітна дівчина, а якийсь перевертень? — Хто тобі дав право вирішувати за мене, як мені буде краще? 

 — Ніхто не давав… Я незаконний син короля Зелених островів, — зізнався він. — Мене відправили  сюди, щоб я приспав драклона, а тоді до Гнізда Орла приїде мій брат Гарольд і переможе чудовисько. І стане героєм…

 — Ви самі чудовиська, — ніж Ейлін вперся в його шию, хлопець відчув, як по шкірі стікає крапля крові. — Ти бачив Аарра? Він дуже добрий! Один залишився, можливо, на цілому світі! За що ви хочете його вбити? Просто так, для розваги? Щоб твого братика-боягуза всі вважали великим героєм? То хай приїде і викличе його на чесний бій! Не присипляючи!

 — Він уже їде, — сказав Рейнар приречено. — Я не справився з завданням, нічого не вийшло…Я ж хотів як краще, хотів тебе звільнити… Думав, що ти в небезпеці…

 — Я не в небезпеці! — відрізала вона. — І наступного разу питай у людей, перш ніж їх звільняти, чи хочуть вони цього!

 — От ти кажеш, що Аарр добрий! — раптом вигукнув Рейнар. — А я бачив, як під час весілля він схопив дівчину, підняв високо в небо і кинув на дах башти! Це хіба правильно? Ображати безпомічних?

 — Тільки не розказуй мені, що добре, а що погано, — вона усміхнулась. — Це я його попросила занести мою сестру кудись у ліс або в поле і покинути там. А він ще її пожалів, прямо в місті залишив. 

 — Але чому? — Рейнар не міг повірити, що така мила дівчина виявилася настільки жорстокою. — Що вона тобі зробила?

 — І вона, і її матуся! Мене відправили сюди, в жертву дракону! Щоб Луїзку видати за мого нареченого! Я мала бути принцесою, а не сидіти в цьому дурному замку і пекти хліб для дракона!

 — Хочеш, мій брат одружиться з тобою і ти станеш принцесою? — не дуже впевнено запитав Рейнар. 

 — Ти знову все хочеш вирішити за мене? Не вийде! Зараз я вб’ю тебе, а потім Аарр підсмажить твого брата з усім його військом! — зарепетувала Ейлін.

Цієї миті в дверях кухні з’явилася спершу голова Аарра і потімс і він сам.

 — Що за крик? — пробурчав він. — Це такі в двоногих шлюбні ігрища? Вельми цікаво, можна я поспостерігаю?

 — Цей шпигун приїхав сюди, щоб тебе приспати і впустити у замок людей свого брата! — повернулася до нього Ейлін. Ножа від горла Рейнара прибрала, і хлопець видихнув з полегшенням. Втім, коли поруч вогнедишний дракон, то ніж не дуже й потрібен. 

 — Справді? — Аарр усміхнувся, показавши величезні ікла. — А я думаю, хто це в долині перед замком вогні палить?

“Гаральд уже тут!” — серце Рейнара забилося частіше. 

 — Тобі треба полетіти туди і спопелити їхній табір! — заявила Ейлін.

 — Не хочу, — буркнув дракон. — На всіх полум’я не вистачить, їх там сила-силенна! А черево в мене без луски! Поки одних підсмажуватиму, інші кинуть списа чи з арбалета вцілять — і прощавай Аарре!

 — Що ж нам тоді робити? — дівчина розгублено кліпала очима. 

 — У нас тепер є заручник! — Аарр штовхнув пазурястою лапою Рейнара та так, що той мало не впав. — Віддамо його їм в обмін на лицарське слово залишити нас у спокої і повертатися до свого королівства!..