27. Рейнар. Невдала спроба

Незважаючи на те, що хлопець увесь день здавався спокійним, насправді він дуже нервував. Зараз гнівався на себе, що так рано випустив того ворона. Увесь час думав, що от зараз ворон сідає на підвіконня замку, його наставник бере птаха, садить до клітки і поспішає до короля… От усі починають збиратися в дорогу, брат одягає свої найкращі обладунки, майорять прапори,  і він разом з охороною рушає в путь…

Ось вони пливуть на поромі, де ще недавно був сам Рейнар…

Може, їх затримають, коли вони будуть на кордоні князівства? Але ненадовго — ну їде принц сусідньої держави зі своєю вартою у своїх державних справах, закону не порушує.. Може, князь, батько Ейлін, запросить Гарольда в гості? А той відмовиться, бо не має часу, дуже поспішає…

І от уже вся кавалькада наближається до Гнізда Орла. Чекають, придивляються до сірого громаддя замку. Про нього, Рейнара, вже й не згадують, його місія закінчилася. Вони не сумніваються, що дракон пообідав бастардом. Ну або повечеряв. І зараз спить під дією сон-зілля. 

Вони почнуть підійматися сходами. До замку більше ніяк не потрапити, хіба крила прив’язати і полетіти. Але Гарольд на таке не здатний. Тож будуть підійматися сходами. 

Він підбіг до вікна і визирнув назовні. Нічого не видно і не чути. Ні вогника, ні кінського іржання. Але чи це надовго?

Він не виконав свою місію, не справився. Королева була права — Рейнар ні на що не здатний, тюхтій, невдаха.  Не зміг забезпечити братові перемогу і тріумф. Його ім’я тепер покриється соромом у рідному королівстві…

Він швидко накинув куртку, взув черевики, рука стиснула в кишені вузлик із сон-зіллям…

“Я доведу, що здатен виконати свою обіцянку, — билося в голові. — Не осоромлюсь. Хай дракон мене з’їсть, але я зроблю те, що задумав!”

Незважаючи на власне нетерпіння, йшов дуже тихо, щоб дракон нічого не почув і не запідозрив. Поки скрадався коридорами, пригадав бурштинові очі Аарра і його  вкрадливий голос. Те, як він розпитував про чужі землі, і про сум, який не зміг приховати дракон, коли говорив про своїх сородичів. 

“Та ні, хіба така потвора здатна відчувати те саме, що й люди! “ — Рейнар знизав плечима. Певно, він сам має занадто розвинену уяву, наділяючи тварину, хай і досить розумну, людськими якостями. Він згадав, як дракон відібрав у нього меч, і співчуття трохи пригасло. От зараз знайде їжу, яку Ейлін готувала для дракона, додасть туди зілля і піде далі спати. А вранці вони з Ейлін вийдуть на кухню, побачать сплячого дракона, він їй скаже: “Поїдемо звідси, кудись у далекі краї, будемо мандрувати разом!” А вона відповість: “З тобою, любий Рейнаре, я й на край світу готова вирушити..”

Від полону своїх мрій він отямився уже на порозі кухні. В печі ще не зовсім погас жар, і на стінах лежали м’які рожеві відблиски. Було тепло, затишно, пахло свіжовипеченим хлібом.

“Дракон любить хліб!”” — Рейнар підійшов до столу, де лежало кілька хлібин, накритих полотняним рушником. Його пальці тремтіли, коли він діставав з кишені заповітний вузлик. 

От зараз посипле зіллям хліб… І його місію буде виконано! 

Але останньої миті, коли його пальці уже зачерпнули дрібку сірого порошку, за його спиною почулися квапливі кроки, і хтось ударив його по руці. Зілля посипалося на підлогу. Рейнар повернувся і побачив Ейлін. Вона стояла, вперши руки в боки, її щоки почервоніли, очі сердито дивилися на нього.

 — Якого біса, Рейнаре? Ти що, зібрався нас отруїти? Тебе мій батько прислав?

 — Ні, — Рейнар розгублено дивився на неї. Не очікував, що дівчина зможе порушити його плани. — Це просто приправа, — почав говорити те, що спало на думку. — Хліб буде смачніший…

 — Не бреши мені! — вона вихопила з його рук вузлик, підбігла до вікна і щодуху замахнувшись, викинула зілля у темряву за вікном. — Якби це справді була приправа, ти б дав її мені, а не скрадався вночі, коли всі сплять, щоб отруїти нас із Аарром! От зараз я його розбуджу і про все розповім! Про те, що ми пригріли зрадника! 

 — Почекай, — Рейнар вхопив її за руку. — Не буди дракона, спершу послухай мене… Я все тобі розповім!..