25. "Я у тебе в боргу..."

Коли дракон, нарешті, почалапав кудись у своїх справах, Рейнар наважився поглянути на Ейлін:

 — То ви не власниця замку?

Дівчина закусила губу і почала смикати кінчик рудої коси.

 — Я ж сказала — я управителька! — вперто повторила вона. — Керую справами Аарра, бо він сам дуже зайнятий!

 — Чим він зайнятий? Бідолашних королівен викрадає? А потім ви за них викуп вимагаєте? — не стримався він. 

 — Хм, а це непогана ідея, — сказала дівчина. — Може, з тебе й буде толк, хоч ти й неповороткий і доходить до тебе погано…

 — Чого це я неповороткий? — образився він. — Хто вас на сходах упіймав і не дав кістки переламати?

 — Та облиш ці церемонії, кажи на мене “ти”, — вона махнула рукою. — Все одно я тут лише служниця, хоч і народилася князівною…

 — Давай втечемо, — раптом вирвалось у нього. — Поки дракон спить. У мене є кінь, він у трактирній стайні стоїть! Відвезу тебе до родичів!

Дівчина похитала головою:

 — Я дала слово Аарру, що приберу замок, а тоді він мене відпустить. 

 — Ну, знайде собі іншу служницю, — не зовсім впевнено промовив Рейнар. Він хотів уже показати Ейлін сонне зілля, яке дав йому батько, аж раптом дівчина зітхнула:

 — Мені його шкода… Як він без мене? Аарр тільки з вигляду грізний, а насправді сам пропаде…

Рейнар згадав, що колись мудрець, який вчив його з братом грамоті, розповідав, що у жінок таке буває — якщо хтось викрав їх і тримає в полоні, вони можуть закохатися. Але ж ні — цей дракон така потвора, ще й препаскудним характером…

 — А він у людину може перетворюватися? — мимохіть поцікавився Рейнар. Про перетворення драконів у пригожих красенів він чув у казках старої служниці Матільди. 

 — Ти як Луїзка! — Ейлін пирхнула.  — Це тільки вона мене запевняла, що дракон перетвориться в чоловіка і одружиться зі мною!

 — А хто така Луїзка? — запитав Рейнар. 

Ейлін враз спохмурніла:

 — Це моя сестра. По батькові. Втім, ти її бачив.

 — Де? — він почухав потилицю, намагаючись пригадати, де міг зустрічатися з сестрою цієї дівчини. — Вона що, живе на Зелених островах?

 — Ну ти й телепень! — засміялась Ейлін. — Ти ж був на її весіллі! 

 — То дружина принца… твоя сестра? — він розгублено поглянув на дівчину. Дійсно, в Ейлін було багато подібного з Луїзою — колір волосся, світла шкіра, зелені очі. Але в Ейлін усе це було дуже привабливим, а Луїза виглядала лише блідою копією старшої сестри. 

 — Так, і за принца мали вийти я! Поки мачуха не вирішила віддати мене Аарру… — Ейлін насупилась. 

 — Чекай, а звідки ти знаєш, що я був тоді на площі? — сяйнуло йому.

 — Бо якби не я, тебе б Аарр задавив, — буркнула вона і відвернулась.

Тоді він і згадав стару в чорному, яка відштовхнула його з площі і, виходить, врятувала цим життя. 

 — Я у тебе в боргу, — тихо сказав він. 

 — Отож відробляй свій борг і не думай тікати, — пирхнула руда командирша. — Там на задньому дворі ще купа будяків, і вода закінчилась!..