22. Ейлін наймає прислужника

Того дня вона, як завжди, поверталася з базару. Треба було купити борошна, бо хоча Аарр і пирхав, що випічки не їсть, та коли спробував свіжий, тільки з печі хліб — то вмолотив цілий буханець. 

 — Можеш пекти ще, — виніс свій присуд. — Це смачно. 

Але борошно швидко закінчилося, тож вона знову вибралася на торговище. Послухала тут і там останні плітки про Роберта з Луїзою, залишилася задоволена і, придбавши все необхідне та склавши у велику полотняну торбу, перекинула її через плече, і, охаючи та спираючись на свій ціпок, посунула до міських воріт. 

Якби хтось стежив за цією “старою”, то він був би вражений тим, як, відходячи все далі від міста, вона ніби молодшою ставала. Розгиналася згорблена спина, перестали чутися охи та зойки, ноги вже не човгали, а бадьоро крокували по лісовій стежині. Ціпок крутився то туди, то сюди, і час від часу дивна бабця робила ним випади, ніби вправлялася у фехтуванні. І торба за плечима зовсім не вповільнювала її ходу. 

Вже дійшовши до підніжжя гори, на якій височіло Гніздо Орла, Ейлін раптом спинилася, як укопана, побачивши темноокого і темноволосого хлопця, одягненого хоч і скромно, але не як простий селянин. Скоріше, він скидався на зброєносця вельможного лицаря. Це підтверджувало, що на боці у хлопчини висів меч. Саме цієї миті, як вона вигулькнула на нього з лісових хащів, незнайомець випускав із клітки великого чорного ворона. 

“Чаклун, чи що?” — здивувалася Ейлін.

Підійшла ближче і штурхнула його своїм ціпком під коліно.

 — Хто такий? Що тобі тут треба? — пробасила з-під капюшону, який приховував  її обличчя. — Чому чари наводиш?

Хлопець озирнувся і на мить сторопів, побачивши її.

А потім ввічливо поклонився і сказав:

 — Вітаю, милостива паніматко! Я — Рейнар, мандрівник, приїхав із Зелених островів…

 — Слухай, мандрівниче, мандруй кудись подалі звідси! — обірвала його дівчина. — Тут краще не тинятися! Бо прилетить страшний дракон і зробить із тебе головешку!

 — Але ви, паніматко, не боїтесь тут ходити? — у нього був якийсь дивний акцент, який дратував Ейлін.  Ото настирний, причепився, як реп’ях!

 — Я працюю в замку! — суворо відрізала вона.

 — Справді? — очі хлопця засяяли. — А може вам потрібен робітник? Щось по господарству допомагати? Мене тут обікрали розбійники, коня і гроші забрали… Нема як додому дістатися… Вирішив найнятися на заробітки…

Він виглядав  дуже молодим і наївним, не дивно, що його обікрали. Але на вигляд здавався сильним. Можна справді перекинути на нього свої обов’язки з прибирання, а самій лише куховарити… Але як до цього поставиться Аарр? Дракону може не сподобатися поява у його володіннях нового “двоногого”.  Все ж спробувати можна! Їй так набридло драїти столітні залежі пилюки, що одна думка, що цим може займатися хтось інший, а вона лише роздаватиме вказівки, зігрівала її серце. 

 — Добре, — сказала вона, ще раз оглянувши чорнявого добровольця. — Візьму тебе на випробний термін. Попрацюєш день, а тоді побачимо. Тільки трудися старанно, бо король драконів тебе спопелить!..