8. Ейлін. Кістяк у короні

 — Що мені робити? — дівчина розгублено озиралася навколо. 

 — Зразу ти маєш прибрати у кухні, — розпорядився дракон. — У внутрішньому дворику є криниця. Витягнеш води, усе добре відмиєш, відчистиш. Потім приймайся за решту замку. І подвір’я теж прибереш! Щоб усе сяяло!

 — Але замок дуже великий, — пискнула Ейлін, підіймаючи голову і обводячи поглядом сіру кам’яницю, що здіймалася високо в небо. 

 — Нічого, потихеньку впораєшся, — дракон знову усміхнувся. — Ти ж хочеш потрапити додому? Отож  не гай часу, прибирай!

Він змахнув крилами і легко злетів у небо. 

Ейлін провела його поглядом. 

“Кухня. Криниця”, — подумала вона. 

Підійшла до величезних вхідних дверей і потягнула за кільце, яке слугувало дверною ручкою. Довелося напружити всі сили, щоб двері зрушили з місця, утворивши щілину, у яку вона й прослизнула. 

У замку було темно і неприємно пахло — вільгістю, цвіллю і ще чимось, немов тут щось зіпсувалося. Вона пройшла по великій залі, відчиняючи вікна навстіж, впускаючи досередини свіже повітря. Відразу стало видніше. і вона побачила, що меблі чомусь були зсунуті в один кут і перевернуті, на підлозі валялося сміття, а посеред зали лежав кістяк у залишках оксамитового камзолу та добре збережених шкіряних чоботях. Поруч із кістяком валялася корона. 

“Отже це і є син Мерліна, — подумала вона.  — Треба його звідси прибрати…”

Вона розгорнула якесь покривало, що валялося поруч із купою лав і столів, і обережно вхопила труп за чоботи, потягнувши його на покривало. Але — от лишенько! —  його ноги раптом відірвалися від тулуба, і Ейлін мало не впала. Вона подивилася на чоботи у своїх руках, з яких на підлогу гулко посипалися кістки. 

“Це всього лиш кістки, і нічого більше”, — мовила вона собі і почала згрібати руками те, що залишилося від королівського сина, на покривало. Потім швидко згорнула його і закинула собі за спину. Це ж треба, якими легкими стаємо ми після смерті!

Вона заглядала в усі двері, які їй зустрічалися, доки не побачила комірчину, де зберігалися мітли, лопати та інші інструменти. 

Схопила  лопату і вийшла у двір замку. Спробувала викопати яму, але земля була тверда, як камінь. А може, під нею і був камінь… Вона намучилася, натерла руки до крові, але так і не викопала навіть невеличкої ями. 

“Дідько, дракон говорив прибрати на кухні, а я тут копаю яму для кістяка…”

Вона знайшла кухню, де був такий же безлад, як і в залі. Велике дерев’яне цебро лежало в кутку. Коли дівчина підняла його, з відра вискочила ціла зграя мишей і дременула врізнобіч. 

Ейлін скрикнула, впустила відро, і воно боляче вдарило її по нозі. 

 — Я не зможу прибрати цей замок, це неможливо! — вигукнула вона, сіла прямо на підлогу і гірко заплакала…