1. Ейлін. Дим над Гніздом Орла

Вона втиснулася в стіну замку, густо заплетену пагонами дикого винограду, і нашорошила вуха. Ейлін стояла на терасі, що проходила по всьому фасаду замку на рівні другого поверху, де знаходилися покої її батька, князя Скелястих Гір Брана Могутнього, та його другої дружини Адельгейди. Батько одружився з Аделею сімнадцять років тому, за півроку після народження Ейлін, яке призвело до смерті її матері. Мачуха народила батьку двох синів Річарда і Томаса та доньку Луїзу, якій днями виповнилося п’ятнадцять. От саме про Луїзу зараз розмовляли у своїй опочивальні батько з Аделею, а Ейлін застигла за їхнім відчиненим через літню спеку вікном і ловила кожне слово. 

“Добре,  що я вдягла сьогодні зелену сукню, вона зливається з пагонами винограду, і ніхто з челядників батька, які ошиваються на подвір’ї, не помітить мене”, — подумала дівчина. Тим часом її батько своїм трохи хрипкуватим та гучним голосом промовив:

 — Моя люба, я тільки за те, щоб узяти Луїзу на весілля спадкоємця престолу. Але тоді й Ейлін має поїхати. Її наречений, молодщий син короля Еймунда, теж там буде. Можливо, ми з його батьками домовимося про дату весілля. Бо вони заручені ще з дитинства, але досі не бачили одне одного…

Ейлін полегшено видихнула. Аделя не посміє перечити своєму чоловіку, тож її візьмуть до королівського палацу! Вона вже уявила собі, як у вишуканій сукні спускається по палацових сходах, ловлячи на собі захоплені погляди придворних, аж тут мачуха своїми словами спустила її з небес на землю. 

 — Мій коханий муже, я б на вашому місці добре подумала, перш ніж виконувати цю обіцянку. Ейлін дуже свавільна, вона невгамовна в тому, щоб посваритися зі мною та своєю сестрою. Уявіть, як засмутиться Його Величність, коли побачить, що ви запропонували в дружини його сину цю дику кобилицю!

Ейлін стиснула кулаки, так що нігті вп’ялися їй у шкіру.

 — Сама ти кобила! — пробурмотіла вона ледве чутно. — Руда, з витягнутою пикою і веснянками! І Луїза вся в тебе вдалася! А таточко одружився з тобою тільки через твої гроші!

 — Адель, припиніть це!— голос батька підвищився. — Я не дозволю погано говорити про свою доньку!

 — Але хіба я винна, що вона виросла такою? — мачуха роблено схлипнула. — Коли ви заручили її з королевичем Робертом, то вона була крихітним янголятком з золотими кучериками. А зараз все змінилося! Їй ніхто ради не може дати! Як із нею буде жити принц Роберт? Він такий чемний і піднесений… От Луїза — вона якраз була б йому до пари…

Ейлін ледве стримувалася, щоб не підбігти до вікна і не вигукнути все, що вона думає про підступну Адель і її лупату донечку. Але її зупинила думка, що, коли вона так вчинить. то цим переконає батька у правоті мачухи. Вона має, навпаки, поводитися шляхетно і довести йому, що гідна стати дружиною королівського сина…

 — І що я скажу королю? — гримнув батько. — “Замість старшої доньки-красуні я хочу вам підсунути молодшу, руду і товстеньку?”

 — І нічого, — мачуха не здавалась. — Волосся Луїзі  можна пофарбувати в благородний чорний, одягти тугий корсет… Хай не їсть нічого три дні перед весіллям…

“І всі ці тортури не допоможуть, — зі злорадством подумала Ейлін. — Як була Луїза страшком, так і залишиться.” 

Та не в зовнішності справа, якби Лу  була милою і доброю, то ніхто б не звертав увагу на те, що вона не красуня. Але її зведена сестричка вдалася в матір, тож завжди була насуплена і всім невдоволена. 

Ейлін завмерла, слухаючи гучне калатання власного серця. Невже батько погодиться скасувати її заручини і віддати за Роберта Луїзу? Вона зовсім не знала молодшого принца, але це одруження було для неї надією вирватися з клітки батьківського замку, почати нове життя подалі від мачухи і її діток… А тепер усі ці сподівання могли зруйнуватися в одну-єдину мить, коли батько скаже: “Так”.

Але він мовчав. А потім дівчина почула його схвильований голос. 

 — Аделю, ти бачиш це? Поглянь у вікно!

 — О Боги! — голос її мачухи теж був повний непідробного подиву. — Дим! Дим над старим палацом короля!

Ейлін стрепенулася і хутко помчала терасою до іншого боку замку, який виходив на гору, що її всі називали Гніздом Орла. Там дійсно стояв старий напівзруйнований замок, у якому сотні років тому, за словами співців, жили королі, але потім щось трапилось, і вони перебралися вниз, на узбережжжя. Палац стояв пусткою уже багато-багато літ, і дістатися туди звичайним людям, мандрівникам чи купцям, було нереально — на такій високій кручі він стояв. За всі сімнадцять років свого життя Ейлін не помічала на Гнізді Орла жодних ознак життя. 

Але тепер і вона бачила на власні очі — над сірою громадою замку здіймався до неба стовп білого диму.

 — Дракон! Дракон прокинувся! — вибухнули голоси знизу, з замкового двору, де зібралася сторожа…