2

***

...і ось звечора мені дзвонить дядько Іван і каже, що якийсь його знайомий працює директором у фірмі, яка вихопила грант у сфері заповідної справи і якраз зараз шукає зручний проєкт для тої проблемної території, яка споконвіку була рекреаційною зоною, а стала ласим шматком для забудовників. Я по ній писала магістерську і статті, тож в мене має щось бути, тому дядько домовився про зустріч, і якщо мій проєкт підійде, мене візьмуть на роботу, а якщо ні, то це сором, та й годі.

Який проєкт? Про що? В якому форматі? З яким бюджетом? Ясно, що він нічого не знав, тільки повторював «проєкт, проєкт, ти маєш зробити гарний проєкт, зараз усі роблять проєкти»… Потім таки уточнив, що проєкт «для охорони природи», але не впевнена, чи він узяв це не з моїх власних слів.

Ну добре, ніч попереду, можна накидати проєкт на основі моєї магістерської, а оскільки сон як рукою зняло, я зробила чотири різні варіанти в довільному форматі.

Звісно, фарба у принтері закінчилася на десятій сторінці.

Звісно, шприц з рожевою бризнув мені на руки й пофарбував усе до ліктів.

Звісно, синю я теж розлила – через нерви.

Звісно, нічого не відмилося, хіба що з пальців почала злазити шкіра.

Та не страшно, в куртки довгі рукави.

Вранці дядько Іван написав, що мій проєкт чекають з нетерпінням, бо, чесно кажучи, вони самі не надто орієнтуються в темі і водночас не хочуть втратити халявні гроші. Краще поспішити, тому що їхати туди довго, але я не заблукаю, офіс якраз навпроти кінцевої зупинки.

Мені це почало не подобатись, але маршрутка з дев’ятого маршруту зустріла мене котиком у переносці, й неприємні думки повтікали геть.

Десь хвилин на десять.

На світлофорі перед нами вилетів мотоцикліст. Водій різко пригальмував, переноска стукнулась у сидіння і відкрилась, котик і всі його кігті опинилися на мені й подерли куртку наче лезами, а мої окуляри він зафутболив комусь під ноги, добре що в мене був клей, щоб хоч якось приладнати скельце в тріснуту оправу, але фокус змістився, це факт.

«О Господи! О Боже! О Пресвята Діво Маріє!» – сказала власниця котика і запропонувала виправити ситуацію, тільки у неї були лише червоні нитки і в'язальний гачок.

Втім, я майже змирилася з невдачами, тому не заперечувала. Але вийшло дуже гарно, ще й рельєфно, наче абстракція в музеї!

А далі стало наче непогано. Мене привітно зустріли, запросили почекати, директор цей виявився приємною людиною з прогресивними поглядами. Він так уважно слухав, ловив кожне моє слово, цікавився минулим і сьогоденням, що я пожалкувала про свій попередній скептицизм і про те, що не підготувалася краще. З іншого боку, було видно, що тема ця для нього нова, але загалом моє бачення проєкту більш-менш потрапило в ціль, тож я залишила для докладного ознайомлення всі наявні матеріали і вирішила, що за наступний тиждень докладу максимум зусиль і розберуся з тим, що цій фірмі, власне, треба.

Знаєте оце тепле відчуття, коли робиш щось корисне і це сприймають із вдячністю? Я літала як на крилах і, здається, могла гори звернути!

А ввечері подзвонив розлючений дядько Іван, бо я, виявляється, не прийшла на влаштовану ним зустріч, підвела його знайомого, і тепер його репутація підмочена, а мені має бути соромно до кінця життя.

Я! Не прийшла! Та я цей дев’ятий маршрут на все життя запам'ятала!

І тут він почав верещати, що я тупа, що в мене нема майбутнього, що мій диплом годиться хіба що лайно собаче згрібати, тому що мені треба був шостий.

Я скинула йому скрін його власного повідомлення, де писалося 9, і перепитала, чи я досі тупа і чи тупа точно я.

Відтоді він навіть з Днем народження мене не вітає. Років п'ятнадцять пройшло, а досі ображається.

І ті привітні люди не зателефонували, та я їх і не звинувачую. Я туди таки з'їздила ще раз, але директор був у лікарні через серцевий напад, секретарка теж – через нерви, охоронець поводився якось дивно, а прибиральниця сказала, що фірмі майже гаплик, краще б я трималася звідси подалі, бо тут стає небезпечно і ходять всякі «звідти» (таємничий кивок на кущі чи те, що за ними), накликають біду.

Ну, я не те щоб дуже й хотіла, правильно?

Неприємно тільки, що шматки моєї роботи розлізлися інтернетом для різних «реферат швидко недорого». Не хочеться думати про гарних людей погано, тому припущу, що ті папки викинули, а хтось підібрав і скористався для заробітку.

З іншого боку, живемо у вільній країні, тож можна думати що завгодно і зрештою дійти висновку, що краще не зв'язуватися з тими, хто сам не знає, чого їм треба. Стільки років минуло, а це правило не застаріло.

Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. 

Щоб дізнаватися про новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку і приєднуйтесь до мене в соцмережах.

Приємного відпочинку в чарівних світах!

Якщо маєте можливість, будь ласка, донатьте ЗСУ і волонтерам.

І, будь ласка, завжди пам'ятайте про те, що #RussiaIsATerroristState