Віддайте нам свою найменьшу дитину

Віддайте нам свою найменьшу дитину

Цю історію мені розказала бабуся дуже давно, коли ще була жива. Я не знаю тих людей, не знаю подробиць, але знаю основний факт, який відбувся. Були дві сусідні родини. Одна багата, але без дітей. Сусідня родина мала багато дітей, але не вистачало можливостей їх усіх прогодувати. І ось наближалося народження ще однієї дитини у бідняків. А багаті сусіди хотіли дітей, але не виходило. Тому вони звернулися до багатодітної родини з пропозицією "віддайте нам свою найменьшу дитину". Обіграю цю історію, оберну її своїми вигаданими іменами та діалогами, огорну сюжет в емоції. Це було 20-е століття.

- Мар'яно! Суссідко моя! Ти ж будь-якої митті народити можеш, а досі носиш такі вантажі. Подумай про дитину. - звернулася немолода жінка до втомленої красуні.

- Чоловік на роботі, різно буде, а мені треба шестьох дітей нагодувати. Олено Петрівно, я не можу сидіти, скласти руки, та чекати, поки мої діти з голоду помруть.

- Дівчинко, я тобі допоможу. Важко тобі. Сьома дитина вже на підході, буде ще важче. - прокоментувала Олена Петрівна. - А нам Бог все не дає дітей та не дає.

- А ми давно не просимо, так само виходить. Не знаю, чим будемо годувати цю дитину, - Мар'яна показала на свій живіт, якщо самим постійно їжі не вистачає. Те, що заробляє чоловік, навіть ледь на хліб вистачає. А якщо хтось захворіє з дітей, то взагалі не знаю, що робити будемо. 

- Слухай, Мар'яно, а віддай нам цю дитину. Ми люди нормальні, як ти бачиш. І грошей нам вистачає. Ми цю дитину виховаємо та ще й оплатимо найкращу освіту, твоя дитина ніколи не пізнає злиднів.

- Віддати мою дитину? Та ні за що. Вибачте, я сама справлюся зі своєю хатньою роботою. До побачення.

Мар'яна забрала відро з огірками з рук сусідки, яка допомагала його нести, однією рукою, а іншою понесла ще якусь ношу. Перевалюючись, дійшла до свого будинку та зникла в ньому.

- Слухай, Олександре, я запропонувала Мар'яні віддати нам свою дитину, народження якої вони чекають. - повідомила Олена Петрівна свого чоловіка.

- Чи чого? Здуріла? Чужу дитину забирати? - здивувався Олександр.

- А що тут такого? В нас дітей немає, навряд чи вже буде. Ми вже немолоді. А дітей дуже хочемо. Я дуже хочу цю маленьку дитину. Ми будемо для неї найкращими батьками. Вмов наших сусідів. Будь ласка. Я дуже хочу стати матір'ю.

- Я все життя мріяв стати батьком. Але давно забув про свою мрію, як про нездійсненну. Дивно якось буде звучати це: "віддайте нам свою найменьшу дитину". Хто на таке погодиться?

- Будь ласка, поговори з Миколою. Вони живуть у суцільних злиднях. Додатковий рот зробить їхнє життя ще жахливіше.

- Може їм грошей запропонувати?

- Вони - горді люди. Не погодяться.

- Олександре, будь ласка. Дозволимо їм навідувати їхню дитину. Гратися з нею.

- Добре. Я спробую.

Зачекавши, коли Микола прийде з роботи, бо він працював одразу на двох роботах, приходив дуже пізно, Олександр одразу пішов до нього.

- Доброї ночі, Миколо!

- Доброї. Якісь до мене справи, Олександре Вікторовичу?

- Та є одна. Краще обговорити її разом з вашою дружиною Мар'яною.

- Проходьте в дім. - Микола запросив жестами всередину старої будівлі. - Мар'яно, Олександру Вікторовичу треба з нами щось обговорити. Прошу, сідайте.

- Дякую. Бачу, діти вже сплять, тому я тихесенько, щоб не розбудити. Як так сказати... Про що справа. У вас багато дітей. Але... вам, як я бачу... важко їх прогодувати. А ми хочемо дітей, але Бог нам їх не дає. Але ми можемо дитині, якщо би вона в нас була, дати все: і їжу, і освіту, і житло, і заповісти майно. Ми би любили б свою дитину, якщо вона у нас була б. Отже... Марьяно... Миколо... віддайте нам свою найменьшу дитину, народження якої ви чекаєте.

- Що?! - обурився Миколо.

- Ми будемо для вашої дитини найкращими батьками. Будемо її любити. Та балувати. Будемо жити заради неї. Бо що нас ще треба в цьому житті? Вже немолоді... Ми заплатимо за дитину. А ви будете приходити навідувати дитину, коли забажаєте.

- Це моя дитина! - емоційно крикнула Мар'яна, розбудивши дітей.

- Вибачте, але ми відмовляємо. Своїх дітей я можу сам прогодувати. Для цього працюю на двох роботах. Розмова закінчена. Нам треба заспокоїти дітей, бо вони прокинулися. А мені рано вранці на роботу. Треба ще встигнути виспатися. - Микола показав гостю на двері.

- Вибачте. Але ви подумайте над моєю пропозицією. Добраніч.

- Добраніч. - Микола випроводив свого гостя.

Наступного ранку у Мар'яни почалися пологи. Микола побіг до лікаря, бо до лікарні було далеко.

Коли прибув лікар, голівка дитини вже показалася. Треба було одразу діяти.

Народився хлопчик. Дружині було погано. Діти хотіли їсти.

Через все це Микола спізнився на роботу.

Його звільнили, бо, як йому повідомили: "взяли на роботу більш надійну людину, у якого не має родини, щоб спізнюватися".

Микола прийшов додому.

У Мар'яни був жар.

Лікар виписав на папірці, які треба купити ліки, але грошей не було купити їх. Звісно, з Миколою розрахувалися, але там були одні копійки, хіба що на шматок хлібу.

Ввечері треба було іти на іншу роботи, дружині погано, діти голодні, новонароджений весь час висів на грудях та кричав. Прийшлось ще раз бігти до лікаря вже заради дитини.

І знов папірець, на якому записані назви ліків, але тепер вже для дитини. Але за що їх купити?

- Мар'яно, я вирішив віддати цю дитину. Ти сама розумієш, чому. Мене звільнили з першої роботи. Ти захворіла разом з дитиною. У мене немає грошей на ваше лікування. Я піду повідомлю Олену Петрівну, що ми згодні, та візьму у неї у борг гроші на ваше лікування.

Микола позичив грошей у сусідів, купив потрібні лікі та пішов ввечері на роботу.

А коли повернувся, провідав родину, запевнився, що дружині та новонародженій дитині краще, та пішов до судів.