1

– Що це? – гучний регіт струсонув ритуальну залу.

Обхохочувалися усі члени мого клану, просто-таки непристойно іржали.

Найприкріше звучав сміх від старшого братика та його дружків, синів голови.

Але якщо я відчувала образу навпіл із досадою, то уявляю, як було закликаному мною білокрилому хлопцеві. Адже це він опинився в накресленій на підлозі руні в самісінькій гущі Темних. І саме з нього вони іржали, презирливо й безцеремонно розглядаючи взірець, що дістався.

А я ж усього лише закликала собі захисника для складання іспитів і практики! Стандартна, проста процедура, що не передбачає жодних складних взаємодій!

Зціпивши зуби, щоб не застогнати від приниження, я зробила крок уперед, розглядаючи своє придбання.

Хлопець стояв, гордо розправивши плечі, трохи розвівши в сторони білі крила. Волосся спадало білосніжним каскадом до середини спини, треба ж, незаплямований який! Яскраві зелені очі сяяли гордо і гнівно.

На ньому була вдягнена ритуальна біла тога – на відміну від мого робочого брючного костюма з чорного блискучого матеріалу. Тонка, коротка, відкривала неабияку частину м'язистих грудей і сильні, стрункі ноги вище колін.

Я поворухнула пальцями – ті відгукнулися поколюванням магічних ниток, які тягнулися від мене до мого... кого, світ забирай?!

– Вижени його, – відсміявшись, презирливо кинув Сакар, голова нашого клану. Склав за спиною чорні крила, немов показуючи, що питання закрите і обговорювати тут нема чого.

Промовчавши, я лише повела своїми і продовжила вивчати магію. З усього виходило, що зв'язок вдався правильним, саме таким, яким має бути з магічним хранителем... тьху ти, захисником, звісно, захисником!

– З усією повагою, ні! – відгукнулася, обходячи Світлого по колу.

Крім усього іншого, я майже впізнала його. Точно бачила в Академії, хоча й не спілкувалася, звісно.

Сакар підняв брову – поясни, мовляв, якщо зволила не послухатися.

– Мені у владу дістався світлокрилий, та ще й студент Академії. Скористаюся ситуацією на повну, – усміхнулася я.

Здається, до присутніх почало доходити, що я нічого не переплутала і це ніяка не випадковість, а справжнісінький магічний ритуал, проведений за всіма правилами!

Хтось знову гримнув реготом, на деяких обличчях розквітли розуміючі посмішки. Старіші темнокрилі задумливо підтиснули губи: відкрито ворогувати зі Світлими нікому не хотілося. Зрештою, і ми, і вони разом працюємо на Оракула.

Обличчя білокрилого ж закам'яніло, погляд спалахнув.

– Упевнена, що тобі потрібен мужик у спідниці, Джун? – реготнув брат.

– Заздриш, що в мене під спідницею більше, ніж у тебе в штанях? – не менш презирливо кинув білокрилий, обдарувавши братика таким поглядом, що той одразу надувся й почервонів.

– Та я... – сіпнувся було вперед, але кілька рук утримали.

Хлопчиська... якби я не була в такому шоці, неодмінно закотила б очі й обсміяла обох.

– Це вирішувати Джун, – суворо осадив Сакар.

Глава нашого клану завжди був мудрим і розважливим. Давно вже навчився втихомирювати запальність, властиву всім темнокрилим. Чого не можна сказати про його синів.

– Джун вирішила завести собі раба? – хмикнув старший із них.

Закликаний сіпнувся, як від удару. Зуби зціпилися, очі спалахнули – дарма, що світлі.

Ну, можна й так сказати. Захисник повністю підпорядковується тому, хто його закликав. Тільки не пригадаю, щоб хтось закликав собі подібного.

Я не стала стримувати посмішку, але Світлокрилий лише підняв голову і гордо розправив плечі.

У цей момент уперед вийшла Тріс. Дружина нашого голови, фактично, теж голова клану. У нас править сім'я. Подружжя.

Яскрава, вродлива жінка з волоссям, що виблискувало темним кришталем. Сильна. Вольова. Зізнатися, її ми іноді побоювалися більше, ніж самого Сакара.

– Будь-який Світлокрилий, – звузивши очі, вимовила вона, – хто переступив поріг будинку Темнокрилих, має вшанувати їх на колінах!

Ледь вловимий жест рукою, і ноги Світлого підкосилися. Опираючись, він через силу звалився на підлогу.

Справді, була колись така традиція. Той, хто приходить у дім протилежного кольору з проханням, зобов'язаний схилити свою волю і гордість.

Тріс не відриваючись дивилася на хлопця, який, вочевидь противлячись магічній силі, поставив спочатку одну ногу. Потім став на другу, розпрямляючись.

– Я не прийшов нічого в тебе просити, Темна-віін, – промовив він, чи то висловлюючи неповагу. Чи то справді не знаючи, як звуть володарку замку. – Я тут з волі магії.

Хлопець знову розправив плечі. Тріс промовчала, не зводячи з нього суворих карих, з блискучими іскорками очей. По губах, здалося, ковзнула усмішка.

Світлий так і стояв, витримуючи безліч поглядів Темнокрилих. Зацікавлених, презирливих, глузливих.

Стійко виносив їх, застигнувши в центрі кола, викликаючи в душі несподіване, незнайоме почуття.

Мій погляд повз волю ковзнув по сильній шиї та вольовому підборіддю.

– Ім'я! – наказала я, зупинившись перед обличчям свого придбання.

– Не пам'ятаєш? – хмикнув він, не відводячи погляду.