8-2

Чомусь постійно здавалося, що Растон слідує за мною. Що варто обернутися, і помічу його краєм погляду.

Але – лише здавалося. Або я навіщось чекала цього.

Звісно, він залишився в палаті зі своєю подругою. А я попрямувала в бібліотеку, списувати тони паперу на всілякі реферати.

До кінця тижня заняття неслися, як зазвичай. Темні були завантажені до межі – підозрюю, що Світлі також.

З Растоном ми практично не бачилися. Куратор Шейма-віін більше не влаштовувала перевірок нашим захисникам. Тільки одного разу вони знадобилися ненадовго на занятті, і Растон абсолютно спокійно відреагував на свою появу. І так само спокійно зник, коли нам сказали відпустити їх. Не перемовившись зі мною й словом.

Сподіваюся, йому там не влетить від власного викладача... Дивна думка. Мене це вже точно турбувати не повинно.

І ще одна швидкоплинна зустріч, у коридорі. Якийсь першокурсник мчав, не розбираючи дороги, і ледь не збив мене з ніг. Я й сама на ходу переглядала конспект перед заліком, тому відреагувати не встигла. Відлетіла просто в стіну... але там виявилося щось м'яке.

З подивом озирнулася, щоб побачити посмішку Растона Лорейза.

– Привіт, Джун, – усміхнувся він і побіг далі, залишивши мене в цілковитому подиві.

Сама я навіть збагнути не встигла, що мені може знадобитися захисник. Дивлячись йому вслід, ніяк не могла вирішити: чи він перемістився, відчувши нехай таку незначну, але небезпеку? Чи справді повз пробігав?

В усьому іншому години пролітали як завжди, і я майже заспокоїлася.

Принаймні, мені дуже хотілося так думати.

Відстрілявшись по останньому реферату і здавши останній залік, без сил впала на своє широке ліжко. Лежала і бездумно дивилася у вікно, в похмуре вечірнє небо.

Збиралася гроза, стягуючи хмари, на горизонті миготіли пучки блискавок, косі лінії далекого дощу. Але до нас поки не дісталися, тут відчувався лише передгрозова тиснява.

У двері поскреблися, а потім пролунало знайоме шипіння.

– Заходь! – відгукнулася я.

Стулка прочинилася зовсім трохи, і Анья ковзнула всередину, перебуваючи у своїй другій, зміїній іпостасі.

Забралася в крісло, нашаровуючи кільця одне на інше. Після перетворила голову на людську, щоб зручніше було базікати.

– Хвалишся? – усміхнулася я, сідаючи в ліжку і розглядаючи її новеньку, ще блискучу шкіру.

– Так менше свербить, – зітхнула Анья. – Ну як ти, відстрілялася?

– Ага. А ти?

– У нас простіше, – повела вона кільцями, що можна було інтерпретувати, як потиск плечима.

Трохи помовчала і обережно, намацуючи мій настрій, додала:

– Шкода, я минулого разу не бачила цього цирку з волоссям білобрисої.

– Дол казав, там і перевертні були?

– Були, – зітхнула вона. – Але я тоді лежала у відлущувальній ванні. І мріяла тільки про те, щоб свербіж ущух.

– Ек тебе припекло, – поспівчувала я.

– Та я сама винна. Нам засмагати не можна, а мені ось захотілося... ну й отримала. То цього разу можна на тебе розраховувати?

– Цього разу? – зі здивуванням перепитала я.

– Завтра ж. Остання тусовка перед практикою.

– І знову з білобрисими? – нахмурилася я, пригадуючи, що справді вся Академія вже кілька днів гуділа ідеєю про останню – точніше, чергову останню, бо сумніваюся, що після неї справді з вечірками зав'яжуть. Навіть Доліород щось таке казав... здається.

До речі, він узагалі останнім часом якось загадково поводився. Хм. Треба буде поспостерігати.

– Сподіваюся, – засміялася Анья.

– Я тільки-но відстрілялася Шеймі-віін, вона не пробачить мені, якщо я знову наведу на когось прокляття, – усміхнулася я. – Диплом не видасть. Тож не розраховуй.

– Важко вам, Вищим, – з розумінням зітхнула вона. – За будь-яку помилку – проблеми з Оракулом.

– Велика сила вимагає великої відповідальності, – філософськи знизала я плечима, повторюючи слова глави Сакара.

– А кажуть, колись давно не було ніякого Оракула... і жодні Сфери вас не обмежували.

– Наші про це не поширюють, – відгукнулася я, відчувши знову неприємний холодок.

Адже це теж було якось пов'язано із забороненою «Дугою Богів». Хоча, може, просто повчальні страшилки. Якщо й трапилося, то занадто давно. Ось уже багато поколінь навіть наших, крилатих, у руках Оракула зосереджена вся влада.

Переводячи тему, солодко позіхнула:

– Я мріяла валятися завтра цілий день. І відтягувати момент настання практики.

– Нічого ти не відтягнеш. Хіба що як влаштуєш нескінченну «Дугу Оракула», – хмикнула Анья.

– А це думка, – засміялася я.

– Слухай, ммм... А як ти проходитимеш практику? Із цим... Світлим?

– А як іще? У мене іншого захисника немає.

– Але він же... ммм... у нього ж, напевно, має бути своя практика? Хранителя?

– Не цікавилася, що там має бути у нюнь, – пересмикнула я плечима, і Анья вважила за краще цю тему зам'яти.

– Гаразд, піду я, – вона м'яко спустила всі свої кільця з крісла і хвилею поповзла до дверей. Озирнулася на мене в прощальному жесті, і повернула голову анаконди.

А я посилено намагалася не думати про Растона. Авжеж, зрозуміло, у них має бути своя практика. Але я принципово не стала цікавитися, яка.

Видихнувши, знову залізла в ліжко. Сьогодні ввечері навіть поїсти не вистачило сил! Виспатися б, вряди-годи без конспектів.

Завтра останній вільний день. А потім нам доведеться спуститися у світ людей під личинами людей.

За вікном нарешті вдарив грім. Небеса розрядилися блискавкою, але дощ ще не хлинув, тільки вітер здійнявся.

І замість того щоб насолоджуватися заслуженим відпочинком, я все думала про майбутнє.

Не втримавшись, піднялася і тихо вибралася у вікно. Злетіла на тлі місячного сяйва. І понеслася в бік родового замку нашого клану, розташованого на неприступному скелястому острові.

Спіймана емоція не давала спокою. В клані вже мають знати, для чого всіх викликали до Оракула.