5

Ми пліч-о-пліч стояли перед суворим поглядом ректора. Який сидів за своїм столом, відкинувшись у кріслі. Переплівши пальці й розглядаючи нас гострим поглядом з-під напівопущених повік.

На вигляд Туссен Ламарк був людиною років так під п'ятдесят. Але навіть ті, хто не знали, ким він є насправді, не бачили потужної аури, – однаково відчували магічну силу, що виходила від нього.

Невисокий, не надто стрункий – радше кремезний. Із сивиною у волоссі й доволі м'якими рисами обличчя, він умів привернути до себе увагу напівжестом.

– Я вас дуже уважно слухаю, Джун-віін, сен Растон, – Туссен Ламарк переводив погляд між нами, наче прагнув ним придавити.

– В останній день канікул я викликала захисника, як і належить, – відгукнулася я. – Сама здивувалася, що ним виявився Растон.

– Можливо, ви щось переплутали? – задумливо побарабанив пальцями по столу ректор.

– Сакар-віін особисто був присутній, як і решта членів мого клану.

– Вам є, що додати, сен Лорейз? – подивився на світлокрилого ректор.

– Ні, асан, – відгукнувся той.

– Ваші рідні знають? – підняв брову Туссен.

Растон промовчав, і ректор, звузивши яскраво-блакитні очі, констатував:

– Отже, ні.

Хм, я глянула на свого захисника зацікавлено. Навіть з повагою.

– Можливо, вам мало б сенс обговорити ситуацію з сім'єю, – з м'якою наполегливістю запропонував Туссен Ламарк, уважно вдивляючись у нього.

– Я сам розберуся в цьому питанні, асан, – твердо відповів білосніжний. Після усміхнувся: – Можливо, навіть отримаю за це «відмінно».

Ректор підняв брову.

– Як знаєте, сен, – хмикнув.

– Заодно допоможу Джун з іспитами, щоб скоріше вивільнитися.

Ні, він просто нестерпний!

– Це не входить в обов'язки захисника, – відгукнулася я.

– У вас є припущення, чому так сталося? – спитав ректор, і в його погляді проявилася начебто навіть зацікавленість.

– Не знаю, чому так сталося, але знаю, що з цього вийде: це буде моя дипломна робота, – одразу ж усміхнувся Растон.

На якусь мить мені здалося, ніби він поспішив із відповіддю. Невже знає щось, до чого ще не докопалася я?

– Гадаю, це буде ваша дипломна робота, – зробив акцент на слова «ваша» асан Туссен.

– Але я вибрала собі іншу тему... – спробувала заперечити я, намагаючись, щоб у голосі не звучало роздратування.

Подражнити світлокрилого – це завжди будь ласка. Але робити разом диплом – зась! Я не планувала так близько і так надовго з ним зв'язуватися!

– Розраховую, що ви до мене прислухаєтеся, Джун-віін із клану Астамал. А тепер будьте люб'язні залишити нас. Я хочу переговорити з сеном Лорейзом наодинці.

Хм, про що це вони будуть балакати? Стане відмовляти?

Знемагаючи від цікавості, я змушена була покинути просторий кабінет, у якому на вікнах замість скла стояли прозорі магічні згустки.

Утім, завжди можу змусити Растона розповісти. Заспокоївши себе цим, я рушила на наступні заняття.

За розкладом стояли лекції, і зі світлокрилим ми до кінця дня не перетиналися. Навіть на обід примудрилися піти в різний час.

Утім, я постійно відчувала і його, і заклинання, яке нас зв'язувало. Тож якщо ректор і хотів щось зробити, щоб розірвати ритуал – то не став.

Увечері я сиділа у своїй кімнаті, обклавшись книжками, і намагалася заглибитися в навчання. Замість того, щоб згадувати білокрилого, його глузливо-дошкульний тон і... жриць, світ їх спали!

Виходило не дуже-то. Тому коли у двері тихо постукали, я ажно підскочила.

Друзі, сподіваюся, у вас усе добре! Ці дні та ночі було дуже гучно, на жаль :( Мирного неба!